Ритм художньої прози Вірджинії Вулф - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРоботу виконано на кафедрі зарубіжної літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник - кандидат філологічних наук, професор Жлуктенко Наталія Юріївна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри зарубіжної літератури кандидат філологічних наук, доцент Бандровська Ольга Трохимівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри світової літератури. Захист відбудеться 4 березня 2008 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора та кандидата філологічних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Ритм як феномен художньої практики та обєкт критичного дискурсу найчастіше актуалізується зокрема й у художній прозі - в періоди активного оновлення мови культури. Яскрава представниця нового психологізму в англійському романі 1920-30-х років - Вірджинія Вулф (1882-1941) у своїх програмних есе та у творчій практиці заохочувала сучасників звільнитися від умовностей традиційного дискурсу й заглибитися у дослідження внутрішнього світу людини, виокремити в ньому психологічно вагомі моменти й акцентувати увагу читача на їхньому корелятивному значенні. Сама авторка в щоденниках, листах та есеїстиці неодноразово підкреслювала важливість ритму у вирішенні нею творчих завдань, однак принципи ритмізації її прози ще не були предметом спеціального розгляду ані вітчизняних, ані зарубіжних дослідників творчості В. Вулф. Уповільнений розвиток перекладів Вулф не в останню чергу залежить від того, що інтерпретація романів письменниці іншою мовою має враховувати специфіку ритмізації прози Вулф як одного зі складників її художнього стилю. Дисертація виконувалася на кафедрі зарубіжної літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка згідно з комплексною науково-дослідною темою “Історія та полікритика зарубіжної літератури”, затвердженою Вченою радою Інституту філології КНУ, протокол № 3 від 15 листопада 2004 року.Дослідження теоретичних та літературно-критичних джерел, що ґрунтується на сприйнятті ритму як однієї з естетичних категорій, доводить, що і в художній прозі ритм, як і в інших видах мистецтва, зберігає свою структуро-та змістотворчу природу, засновану на періодичному повторі будь-яких елементів. Якісно новий рівень досліджень презентують праці 1970-80-х років, автори яких сприймали ритм у контексті ключових ознак образотворення (О.В. Конструктивними для аналізу ритму художньої прози Вулф визнано синтез таких теоретичних настанов: 1) ритм має поліфункціональну природу; архітектонічні форми естетичного обєкту, в тому числі ритм, є спільними для всіх видів мистецтва (М.М. У дисертації зясовано, що прояви ритмізації прози існували також в мистецько-літературних напрямах та стилях ХІХ століття, що передували модернізму: серед них - дотримання сталої моделі у побудові певних фрагментів твору та створення “двійників” у системі персонажів роману В.М. Таким чином, аналіз інтерпретації ритму прози в контексті європейської літературно-критичної думки засвідчив, що ритм художньої прози найчастіше актуалізувався в епохи, позначені змінами традиційного вектору творчості, що підтверджує правомірність звернення до ритму в прозі Вулф як до одного з провідних чинників її новаторства.Художня єдність стилю має активну природу, її утворюють спільно митець і реципієнт, якому автор художнього твору передає певний “стилістичний ключ” (Д.С. До такого висновку спонукає також аналіз філософсько-естетичних конотацій категорії ритму в контексті аналізу світоглядних засад творчості письменниці. Результати проведеного дослідження дозволяють стверджувати, що ритм як суттєвий компонент модерністичної літератури сприяє внутрішній організації експериментальних прозових творів та уможливлює їх неоднозначну читацьку рецепцію. Поширені засоби ритмізації, спостережені в декількох романах, становлять: звуконаслідування (“Кімната Джейкоба”, “Хвилі”, “Між актами”); Проникаючи на всі рівні художньої організації роману, ритм як стильова ознака дискурсу письменниці сприяв поетизації та психологізації її романної прози.

Основний зміст дисертації