Поняття, суб’єкти та функції ринку праці. Попит і пропозиція на робочу силу як складові ринку праці. Організаційні, економічні та правові важелі регулювання зайнятості. Основні складові механізмів державного регулювання зайнятості населення в Україні.
На сучасному етапі становлення та розвитку України, як досить молодої держави, виникає безліч питань щодо вирішення проблем та пошуку оптимальних рішень стосовно ефективного функціонування економіки. Ринок праці є найбільш складним елементом ринкової економіки, в процесі функціонування якого переплітаються інтереси робітника та роботодавця щодо визначенні ціни праці та умов функціонування, а також відображаються практично всі соціально економічні явища, що відбуваються в суспільстві. Першоосновою ринкової економіки є ринок праці, адже ринкові відносини починаються саме з найму робочої сили необхідної кількості та якості, після чого відбувається купівля засобів виробництва. Ринок праці функціонально та органічно повязаний з іншими елементами ринку в цілому, і від ефективності його функціонування залежить ефективність кожного окремого сегменту ринкової економіки. Таке значення ринку праці в структурі ринкової економіки багато в чому пояснює науковий інтерес до його вивчення та аналізу, зясування суті та основних проблем функціонування економіки країни.Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей: - особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, які шукають роботу після певної перерви в роботі); Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їх звільнення. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати.Індивідуальний попит на робочу силу - це попит окремого роботодавця (підприємця), він залежить від: · попиту на продукцію підприємства, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва і надання послуг; · стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо; · фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою цього фонду зарплати буде найнята. Збільшення попиту на робочу силу можна досягти шляхом його стимулювання через: створення нових постійних чи тимчасових робочих місць; розвиток нестандартних форм зайнятості; прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць; впровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; відшкодування підприємству витрат, повязаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників. Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: · приросту величини трудових ресурсів;Підвищенню зайнятості молоді в сільському господарстві сприяють і такі заходи, як надання їй можливості для проходження альтернативної служби в аграрних підприємствах, установах і організаціях, розташованих у сільській місцевості; державна підтримка розвитку молодіжного фермерства та несільськогосподарського підприємництва безпосередньо в сільській місцевості (з виділенням у певних випадках відповідних земельних ділянок і кредитних коштів на пільгових умовах); надання сільській молоді пільгових кредитів для придбання товарів тривалого користування та будівництва житла; створення в регіонах спеціальних навчально-методичних курсів з підготовки сільської молоді для сфери малого бізнесу; забезпечення молодим спеціалістам належного рівня заробітної плати і медичного обслуговування (як їх самих, так і дітей) тощо. Існуючі на ринку праці системи підготовки кадрів повинні відповідати наступним вимогам: ураховувати реальні потреби економіки (при визначенні структури працівників, які навчаються); мати високу гнучкість (яка дає змогу забезпечувати оперативні зміни в процесі навчання відповідно до потреб економіки даного регіону); мати адекватне фінансування (з боку як держави, так і підприємств) [5]. Загалом, за декілька останніх років в Україні попит на робочу силу має тенденцію до зниження, ідентична тенденція стосується і пропозиції. Найбільший дисбаланс між попитом на робочу силу та її пропозицією спостерігається у робітників на низько кваліфікованих ручних роботах у сільському господарстві - 110 осіб на одну вакансію, трактористів - 64 особи, економістів - 46 осіб, операторів компютерного набору - 43 особи, юристів - 34 осіб, менеджерів з персоналу - 31 особа та адміністраторів - 30 осіб (Рис. Щодо основних показників
План
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи дослідження ринку праці
1.1 Поняття, субєкти та функції ринку праці
1.2 Попит і пропозиція на робочу силу як складові ринку праці
2. Аналіз сучасного стану ринку праці в Україні
2.1 Тенденції розвитку ринку праці в Україні
2.2 Аналіз попиту та пропозиції ринку робочої сили в Україні 2010-2014 рр.
2.3 Основні проблеми розвитку ринку праці
3. Державна політика регулювання дисбалансу ринку праці в Україні
3.1 Основні складові механізмів державного регулювання зайнятості населення в Україні
3.2 Правові важелі регулювання зайнятості
3.3 Організаційні важелі регулювання зайнятості
3.4 Економічні важелі
Висновки
Список літератури
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
