Республіканський період в історії Стародавнього Риму. Процес еволюції політичного порядку, лінія розвитку римського суспільства, особливості співвідношення класових сил. З"ясування соціальних передумов політичного устрою та специфічних рис його розвитку.
Обидва процеси були тісно взаємозвязані і взаємообумовлені, оскільки війни були по суті своїй продовженням внутрішньої політики, що проводиться, правлячими кругами римського суспільства. Надаючи одним общинам більше за права, іншим менше, розділяючи їх по своєрідних рангах, Рим вносив такою градацією відокремлення в середу своїх союзників, закладаючи вже в IV-III ст. до н.е. основи політики, яка пізніше буде сформульована в гаслі «divide et impera». Негласний, не зафіксований ніякими документами, але очевидний з багатьох фактів союз між Римом і греко-італійською знаттю немало сприяв зміцненню позицій цієї знаті, але в першу чергу значно підсилював положення римського нобілітету в самому Римі і в Італії. В умовах територіального оформлення римської рабовласницької держави, де політика пануючого класу була направлена на ведення агресивних, загарбницьких воєн, що перетворилися на постійне джерело поповнення земель, рабів і іншої здобичі, видимість демократії тепер ще більшою мірою, чим раніше, була потрібна правлячим кругам: вона була найважливішою умовою збереження зовнішньої єдності общини, так необхідного для успішного продовження завоювань. На перший погляд, істота нового політичного режиму, що оформився в Римі до часу розквіту республіки, в порівнянні з раньореспубліканським мало в чому змінилося: це був аристократичний режим, що як і раніше лише вдягнувся в демократичну форму, режим, при якому всі справи в державі, як і раніше, вершилися сенатом, що засновував свій авторитет на вищому розпорядженні озброєними силами.У царську епоху знать складалася лише з патриціїв, у часи республіки сімя отримувала популярність (знатність), якщо її представники були едилами, преторами або консулами. На рубежі ІІІ - ІІ ст. до н. е. коло знаті (нобілей) звузилося: знатність стали повязувати з виконанням тільки консульської посади, сформувався консулярний нобілітет у складі приблизно 20 патриціанських і 30 плебейських сімей.
Вывод
Нобілітет - у Стародавньому Римі прошарок знатних людей. У царську епоху знать складалася лише з патриціїв, у часи республіки сімя отримувала популярність (знатність), якщо її представники були едилами, преторами або консулами. Після допущення до вищих посад плебеїв склався прошарок плебейської знаті, який разом з патриціями, утворив патриціансько-плебейський нобілітет (IV - ІІІ ст. до н. е.). На рубежі ІІІ - ІІ ст. до н. е. коло знаті (нобілей) звузилося: знатність стали повязувати з виконанням тільки консульської посади, сформувався консулярний нобілітет у складі приблизно 20 патриціанських і 30 плебейських сімей. Нобілітет був правлячою олігархією Римської республіки: вузьке коло спадкових консул ярів панувало в сенаті і передавало вищі посади, за висловом Цицерона, «з рук у руки» своїм дітям і онукам. Склад і привілеї нобілітету не визначалися законом - вони ґрунтувалися на громадській думці та інерції виборців, які голосували за представників відомих сімей. Крах республіки був крахом влади нобілітету.
Список литературы
1. Момзен Т. История Рима: В 4-х т. Т 1 - 4. - М., 1997.
2. Утченко С.Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи. - М., 1969.
3. Игнатенко А.В. Древний Рим: от военной демократии к военной диктатуре. - Свердловск, 1988.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
