Кінець ХІХ - початок ХХ ст. як переломний для суспільства Європи у розумінні феномену соціалізму. Аналіз робіт А. Лабріоли, Ж. Сореля, Е. Пуже, Е. Пато, Е. Леоне щодо ідей революційного синдикалізму та спроб сформулювати теорію пролетарської революції.
Аннотация к работе
РЕВОЛЮЦІЙНИЙ СИНДИКАЛІЗМ VS РЕФОРМІЗМ: ПРАКТИКА І ТЕОРІЯ «НОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ» В ЄВРОПІРассел в своїй роботі «Революція синдикалістів» (1918) зазначав, що синдикалізм, на початку був аналогом тред-юніонізму в Британії. Одне стало реформістським, а за другим, радикальним закріпилась назва «синдикалізм», воно стало революційним [2]. соціалізм синдикалізм пролетарський революція Незважаючи на визнання досягнень революційного синдикалізму комуністичні історики в своїх висновках були безапеляційні: «... анархо-синдикалізм з усією його революційною крикливістю не відкривав жодних серйозних перспектив масовому робітничому руху, не давав профспілкам вірного орієнтиру у боротьбі, прирікав робітництво тупцюватись на місці» [8, с. Насилля повинне включати в себе не лише революцію, а і те, що французи стали називати прямої дією (action directe). Сореля про міф і його значення стали віддзеркаленням і продовженням дискусій про психічну складову революції, про взаємозвязок ідеї - свідомості - революції.