Кінець ХІХ - початок ХХ ст. як переломний для суспільства Європи у розумінні феномену соціалізму. Аналіз робіт А. Лабріоли, Ж. Сореля, Е. Пуже, Е. Пато, Е. Леоне щодо ідей революційного синдикалізму та спроб сформулювати теорію пролетарської революції.
При низкой оригинальности работы "Революційний синдикалізм vs реформізм: практика і теорія "нової революції" в Європі в кінці ХІХ – початку ХХ ст.", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
РЕВОЛЮЦІЙНИЙ СИНДИКАЛІЗМ VS РЕФОРМІЗМ: ПРАКТИКА І ТЕОРІЯ «НОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ» В ЄВРОПІРассел в своїй роботі «Революція синдикалістів» (1918) зазначав, що синдикалізм, на початку був аналогом тред-юніонізму в Британії. Одне стало реформістським, а за другим, радикальним закріпилась назва «синдикалізм», воно стало революційним [2]. соціалізм синдикалізм пролетарський революція Незважаючи на визнання досягнень революційного синдикалізму комуністичні історики в своїх висновках були безапеляційні: «... анархо-синдикалізм з усією його революційною крикливістю не відкривав жодних серйозних перспектив масовому робітничому руху, не давав профспілкам вірного орієнтиру у боротьбі, прирікав робітництво тупцюватись на місці» [8, с. Насилля повинне включати в себе не лише революцію, а і те, що французи стали називати прямої дією (action directe). Сореля про міф і його значення стали віддзеркаленням і продовженням дискусій про психічну складову революції, про взаємозвязок ідеї - свідомості - революції.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
