Революція в Лівії: падіння режиму Каддафі - Курсовая работа

Масові протести, що охопили арабський світ в кінці 2010 - першій половині 2011 років, торкнулися цілого ряду країн: Тунісу, Єгипету, Алжиру, Марокко, Йорданії, Іраку, Судану, Лівану, Бахрейну, Ємену, Лівії, Сирії. Основними внутрішніми причинами масових антиурядових рухів в більшості вищевказаних арабських країн зявилися загострення соціально-економічних проблем, низький рівень життя незаможних верств населення, відсутність життєвих перспектив для значної частини молоді. Потім спроби самоспалення молодих безробітних були зроблені в інших арабських країнах (в Єгипті молодий безробітний намагався спалити себе перед будівлею парламенту). Лівія традиційно ділиться на три частини: Тріполітанія (захід), Кіренаїка (схід) і Феззан (південь). На заході межує із Алжиром, на північно-заході з Тунісом, на півдні із Чадом і Нігером, на південно-сході із Суданом, на сході з Єгиптом.Каддафі народився навесні 1942-го в сімї бедуїна поблизу Сірта, у 30 кілометрах від Середземного моря. Лише іноді, коли становище в Лівії кликало на вулицю, він разом з однолітками вирушав на демонстрації. Ось тамто разом з кількома друзями по школі, серед яких був Абдель Салям Джеллуд, з яким не раз потрапляв в поліцію за участь у демонстраціях, було вирішено стати офіцерами - професійними військовими, щоб знайти силу, здатну змістити короля Ідріса і його оточення. Відвідуючи одночасно вечірні курси університету в Бенгазі, Каддафі прослухав у ньому курс історії, що не тільки додало йому знань, але і дозволило більш глибоко подумати про своє майбутнє. Ставши верховним правителем країни, Каддафі вжив надзвичайних заходів для досягнення повної єдності арабів.27 грудня 1969 р. зявилася Тріполійска хартія, що проголосила союз Єгипту, Лівії та Сирії.Генеральним секретарем ЗНК був обраний М. Каддафі. В результаті РРК був трансформований в Генеральний Секретаріат ЗНК, став вищим законодавчим органом країни в перервах між роботою конгресу. Декларація була прийнята зі значними змінами, хоча в ній і були проголошені соціалістичні принципи внутрішньої політики Лівії і антизахідні установки зовнішньополітичного курсу. Якщо раніше РРК мав формальне право більшістю голосів обрати нового голову, то тепер для обрання нового генерального секретаря ЗНК, яким став Каддафі, було потрібно вже спеціальне рішення Загального Народного Конгресу, оскільки генеральний секретар обирався членами генсекретаріату, а всіма делегатами ЗНК, що було зафіксовано в спеціальному документі. Курс на підтримку кооперації знайшов своє відображення в рішеннях і рекомендаціях третьої сесії ЗНК, в числі яких було прийнято рішення про "розширення будівництва громадських торгових центрів" (тільки в Тріполі їх було потім споруджено понад 20).В 1969 році відбулася зустріч Каддафі, президента Єгипту Гамаля Абделя Насера й премєр-міністра Судану Джафара Нимейри, за підсумками якої була підписана "Тріполійська хартія", що містила ідею обєднання трьох держав. 8 листопада 1970 року була прийнята "Каїрська декларація" про створення Федерації Арабських Республік (ФАР) у складі Єгипту, Лівії й Судану. В 1981 році Сомалі розірвала дипломатичні відносини з Лівією, обвинувативши лівійського керівника в підтримці Сомалійського демократичного фронту порятунку й Сомалійського національного руху.1 вересня 1984 року Муаммар Каддафі оголосив, що послав війська й зброю в Нікарагуа на допомогу сандиністському уряду в боротьбі з США. У березні 1986 року, коли Каддафі приймав Конгрес Світового центра боротьби проти імперіалізму й сіонізму, серед його гостей були представники Ірландської республіканської армії, баскського сепаратистського угруповання, й лідер радикальної американської організації "Нації ісламу" мусульманин-афроамериканець Луїс Фаррахан. Лівія надавала допомогу таким національно-визвольним і націоналістичним рухам як палестинські організації ООП, ФАТХ, НФОП і ДФОП, Фронт звільнення Малі, Обєднаний патріотичні фронт Єгипту, Фронт національного звільнення моро, Фронт звільнення Арабистана, Народний фронт звільнення Аравії, Африканський національний конгрес, Народний фронт звільнення Бахрейну, СВАПО, ФРЕЛИМО, ЗАПУ-ЗАНУ.За 10 років до повалення королівського режиму ЦРУ США підготувало спеціальне дослідження по Лівії для Комітету по вивченню програми військової допомоги, в якому, зокрема, наголошувалося: "Лівія є буфером між Близьким Сходом і Магрібом і, принаймі, може закрити останній від арабського націоналізму, витікаючого з Каїру. Поки Лівія залишається дружньої Заходу, Захід може контролювати південне узбережжя і частину Східного Середземноморя". Американцям здавалося, що вони міцно осіли в цій країні, і тому прихід до влади в Лівії військових, а потім їх заходи щодо ліквідації військової присутності США і обмеження діяльності нафтових концернів викликали за океаном неприховане роздратування. США звинуватили Лівію в "підтримці міжнародного тероризму" і під цим приводом закрили народне бюро (посольства) Лівії у Вашингтоні. Рейган рекоменду

Зміст

Вступ

Розділ 1. Зовнішня та внутрішня політика Лівії

1.1 Муаммар Каддафі

1.2 Економічні основи внутрішньої політики Джамахірії

1.3 Зовнішня політика Лівії

1.4 Відносини з США

Розділ 2. Хід революції

2.1 Початок революції

2.2 Східний "фронт" і події в центральному регіоні

2.3 Патова військово-політична ситуація

2.4 Провал переговорів

2.5 Смерть Муаммара Каддафі

Розділ 3. Причини Лівійської трагедії

3.1 Від конфронтації до співіснування

3.2 Три фактори близькосхідної проблеми

3.3 Стратегічне місце розташування. Географія Лівії і Середземне море

3.4 Громадянська війна в Лівії та реакція Заходу

Висновок

Використана література