Історичні передумови революції, та головні фактори розвитку протестних настроїв у суспільстві. Революційні події 1848 - початку 1849 р.: їх суть, спрямованість. Завершальний етап революції та її наслідки, історичне та соціально-політичне значення.
Для реалізації мети дослідження були поставлені такі завдання: - проаналізувати політичне та економічне становище в Італії; Північні області - Ломбардія і Венеція - були приєднані до Австрійської імперії; поряд було створене Сардинське Королівство (Пємонт), яке охоплювало власне Пємонт та о. Сардинію; в Центральній Італії були відновлені герцогства Парма, Модена, Тоскана і Лукка, які знаходилися під австрійським впливом; в Папській області була відновлена світська влада пап; на півдні - королівство обох Сицилій [19, с. Австрія, яка на Віденському конгресі отримала найрозвиненішу промислову частину Італії - Ломбардію і Венецію, була зацікавлена у збереженні своїх італійських володінь, а отже в слабкості Італії. Але в Тоскані буржуазія була зацікавлена у визволенні і обєднанні Італії, а становище народних мас було тут не кращим, ніж в інших італійських державах.Зміни, повязані з революцією торкнулись буквально всіх сторін життя країни в цілому і кожної людини зокрема» Небачені розрухи, величезні матеріальні, духовні і людські втрати. значну частину Європу охопили революційні рухи, які ввійшли в історію під назвою весна народів. Проте в різних країнах боротьба та перебіг подій були не однаковими. Членом організації був і прославлений герой італійського народу Джузеппе Гарібальді. Складним було і соціально-економічне становище Італії.
Вывод
Революція - особливий вид історичного руху. В порівняно вузький хронологічних рамках хід подій прискорюється і тягне за собою ті сили, які ще вчора дрімали. Зміни, повязані з революцією торкнулись буквально всіх сторін життя країни в цілому і кожної людини зокрема» Небачені розрухи, величезні матеріальні, духовні і людські втрати. І в той же час сплеск романтизму, спроба нашвидкуруч реалізувати одвічну мрію про рівність і свободу.
У 1848 р. значну частину Європу охопили революційні рухи, які ввійшли в історію під назвою весна народів. Ніколи ще Європа не бачила такого розмаху народних виступів, подібного піднесення національно-визвольної боротьби поневолених народів. Повстанці керувалися республіканськими ідеями, а також економічними гаслами. Проте в різних країнах боротьба та перебіг подій були не однаковими.
Не оминали ці події і Італію, де національно-визвольний рух тривав три чверті сторіччя, перш ніж 1871 р. досягнув своєї мети. В 20-30-х рр. XIX ст. помітну роль в піднесенні патріотичного руху відіграли карбонарські організації, які виступали за відновлення конституційних порядків. Революційні рухи в 1831 р. розпочались під безпосереднім впливом Липневої революції у Франції. Цього ж року виникає організація «Молода Італія», ідеологом якої став Джузеппе Мадзіні. Членом організації був і прославлений герой італійського народу Джузеппе Гарібальді. Стосовно помірковано-ліберальної течії, то в 40-х рр. виразниками їх інтересів були ДАЗЕЛІО, В. Джоберті, Д. Дуррандо. В кінці 1847 р. в Турині за участі графа Б. Кавура стала виходити газета «Рисорджименто». Апогеєм боротьби став вступ на престол папи Пія IX, який розпочав боротьбу за реформи.
Складним було і соціально-економічне становище Італії. Майже 4/5 населення були повязані з сільським господарством. Більшість селян змушені були на кабальних умовах орендувати землю: у поміщиків. Важким було і становище робітників. Розвиток промисловості гальмувався митними барєрами встановленими між окремими італійськими державами і відсутністю спільного італійського ринку.
На становище країни негативно впливала політична роздробленість, а також залежність від Габсбургів і Бурбонів. Церква і духовенство також хотіли відновити втрачений духовний контроль над суспільством. Всі ці чинники вилились в революцію.
Перші революційні виступи почалися в Італії 12 січня 1848 р. на о. Сицилія, в м. Палермо. На кінець березня повстання охопили майже весь Апеннінський півострів. Під тиском монархи змушені були піти на поступки. З Мілана були вигнані австрійські війська. Однак тактика верховного головнокомандуючого італійськими військами Карла Альберта і його оточення послабили табір революції, що дало можливість підняти голову контрреволюції. 29 квітня папа виступив із закликом про припинення війни з Австрією. 15 травня був здійснений контрреволюційний переворот в Неаполі. Після поразки під Кустоццою Карл Альберт уклав ганебне перемиря, яке повернули Ломбардію і Венецію під владу австрійців.
На другому етапі революції революціонери-демократи висунули програму демократичної перебудови й обєднання країни, що передбачала розгортання війни проти Австрії та скликання установчих зборів для вирішення питання про майбутній державний устрій Італії. Опорними центрами боротьби стали Венеція і Тоскана, де до влади прийшли представники демократичного національно-революційного руху. 16 листопада 1848 р. в Римі утворився світський уряд.
9 лютого 1849 р. була проголошена Римська республіка на чолі з тріумвіратом. Однак прагнення буржуазних демократів до компромісу з помірним крилом буржуазії, нерішучість у боротьбі з контрреволюцією підірвали сили Римської республіки. Обмеженість демократичного руху ще більше проявилася в Тоскані й Венеціанській республіці. Війна проти Австрії відновилася. Але 23 березня армія Карла Альберта зазнала поразки при Наварі. Військовою катастрофою скористалася зовнішня і внутрішня контрреволюція. У травні 1849 р. австрійська армія зайняла Флоренцію. 3 липня 1849 р. обєднаними силами європейської контрреволюції була розгромлена Римська республіка, в обороні якої велику роль відіграв Джузеппе Гарібальді. Останньою 22 серпня впала Венеція.
Поразка революції була викликана низкою причин. Найвищий її підйом збігся з періодом спаду революційного руху в Європі. Послабила революцію також відсутність єдності між окремими її вогнищами. Проте одна з основних причин поразки революції полягала в тому, що буржуазія не змогла стати обєднавчим фактором. Так, передове її політичне крило - буржуазні демократи не зуміли створити міцного союзу з народними масами, перш за все з селянством, не зважившись звязати національно-визвольний рух із селянською боротьбою за землю.
Незважаючи на поразку революція, яка носила буржуазно-демократичний характер, мала значний вплив на подальший розвиток італійського визвольного руху. Це була перша революція, що розгорнулася в Італії в загальнонаціональному масштабі. Довівши революційну самодіяльність мас, вона збагатила італійський народ бойовим досвідом і зміцнила традиції боротьби за незалежність, демократію і свободу Італії.
Список литературы
1. Дж. Гарибальди. В борьбе за свободу и независимость родині // Вопросьі истории. - 1966. - №1. - С 120-133.
2. Звернення Д. Маніна 22.03.1848 р. / Хрестоматия по новой истории в 3-х т. / Под ред. А.А. Губера и А.В.Єфимова. - М.:Мьісль, 1965. - Т.2. - С. 230.
3. Контрреволюційний переворот неаполітанського короля Фердинанда II / Хрестоматия по новой истории в 3-х т. / Под ред. А.А. Губера и А.В.Єфимова. - М.:Мьісль, 1965. - Т.2. - С. 233-234.
4. Останні дні Венеціанської республіки / Хрестоматия по новой истории в 3-х т. / Под ред. А.А. Губера и А.В.Єфимова. - М.:Мьісль, 1965. - Т.2. - С. 232.
5. Прокламація тріумвірату Римської республіки проти французьких інтервентів / Хрестоматия по новой истории в 3-х т. / Под ред. А.А. Губера и А.В.Єфимова. - М.:Мьісль, 1965. - Т.2. - С. 237.
6. Берти Д. Демокритьі и социалисти в итальянском Рисорджименто // Новая и новейшая история. - 1965. - №1. - С. 53-62.
7. Всемирная история: Национально-освободительние войньї XIX века / А.Н. Бадан, И.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др. - Мн.: Харвест; М.:АСТ, 2000. - 560 с.
8. Дейвис, Норман. Звропа: История / Пер. с англ. П. Паращук, О. Коваленко. - К., Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008. - 1464 с.
9. Єгер О. Новейшая история (Всемирная история, Т.4) - СПБ:ООО «Издательство Полигон», 1999. - 768 с.
10. Жаботинський В. Мракобіс: Італія Гарібальді // Жаботинський В. Вибрані статті з національного питання. - К., Сучасність, 1983. - С. 80-88.
11. Историография истории нового времени стран Європи и Америки / Под ред. И.М. Дементьева. - М.: В…сшая школа, 1990. - 512 с.
12. История Италии. В 3-х т. / Под ред. Мизиано К.Ф.Т.2. - М.: Наука, 1970. - 608 с.
13. Канделоро Джорджо. История современной Италии. В 4-х т. Перевод с итал. Фридмана Ю.А.Т.3. - М., Издательство иностранной литературьі, 1962. - 630 с.
14. Кин Ц.И. Италия на рубеже веков. - М.:Наука, 1980. - 199 с.
15. Кирова К.З. Жизнь Джузеппе Мадзини (1805-1872). - М.:Наука, 1981. - 184 с.
16. Ковальская М.И. Италия в борьбе за национальную независимость и единство (От революции 1831 г. к революции 1848-49 гг.). -
М.:Наука. - 1981. - 272 с.
17. Муромцева О.В. Жизнь и деятельность Джузеппе Гарибальди. Современннй взгляд // Новая и новейшая история. - 2002. - №1. - С. 152-172.
18. Невлер В.Е. Восстание братьев Бандиера и Мадзини // Новая и новейшая история. - 1972. - №3. - С. 100-111.
19. Невлер В.Е. Джузеппе Гарибальди. - М., Знание, 1959. - 48 с.
20. Невлер В.Е.Дж. Гарибальди и его мемуарьі // Вопросьі истории. - 1966. - №1. - С. 117-120.
21. Невлер В.Е. Зхо гарибальдийских сражений. - М., Издательство Академии Наук СССР, 1963. - 124 с.
22. Невлер В.Е. Демократические сили в борьбе за обьединение Италии. 1831-1860. - М.:Наука, 1982. - 376 с.
23. Невлер В.Е. Подвиг Карло Пизакане // Вопросьі истории. - 1980. - №1. - С. 184-187.
24. Нова історія: навч. посібник. Ч. 1 (1640-1870). / Під ред. Нарочницького О.Л. - К.:Вища школа, 1975. - 668 с.
25. Новая история стран Звропьі и Америки: учеб. для вузов / И.М. Кривогуз, В.Н. Виноградов, Н.М. Гусева и др.; под ред. И.М. Кривогуза. - 5-е изд., стереотип. - М.:Дрофа, 2005. - 909 с.
26. Проблеми итальянской истории. - М.:Наука, 1987. - 353 с.
27. Революция 1848-1849 гг. / Под ред. Ф.Б. Потемкина и А.И. Молока. - М., Издательство Академии Наук СССР, 1952. - Т.1. - 846 с.
28. Революция 1848-1849 гг. / Под ред. Ф.В. Потемкина и А.И. Молока. - М., Издательство Академии Наук СССР, 1952. - Т.2. - 640 с.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
