Розгляд рис естетики і літературознавства Д. Донцова та Л. Троцького з погляду їх революційного характеру. Типологічна тотожність українського національно-революційного та російського більшовицького сприйняття природи й функцій художньої творчості.
При низкой оригинальности работы "Революція і смерть естетики: ідеологічне літературознавство Дмитра Донцова та Льва Троцького", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Революція і смерть естетики: ідеологічне літературознавство Дмитра Донцова та Льва ТроцькогоВодночас естетичні погляди обох революціонерів припускають існування якоїсь опори у вигляді позаестетичних параметрів: соціальному походженні автора (Троцький), антропологічному типі автора (Донцов). Перемога над світом "современных вогнів", світом "розперезаної голоти, Хама, яка змагає змішати з болотом все священне, етичне, високе і гарне" [4, 60], - ця перемога має стати результатом революції, яка "мусить звалити ідолів плюгавства і бруду, повинна проголосити протилежні канони, навернути до часів, де героями в літературі були святі і герої, де мистецтво потягало людину від звірського і худоб’ячого в її гріховній породі, - в сферу високого, Божеського, шляхетного, сильного духом, героїчного" [Там само]. В естетиці Донцова поняття "кривого дзеркала" має подвійний смисл: з одного боку, сучасна Донцову українська література здебільшого є неповноцінним наслідуванням, пародією на вершинні здобутки світової літератури ("коли великі типи світової літератури [...] захотіли б себе розглянути в дзеркалі нашого письменства, то побачили б часто свою карикатуру" [5, 259]); з іншого - "криве дзеркало" - викривлений спосіб наслідування дійсності. Якщо говорити про естетику як сферу образного, що є пластично чи словесно відданою складною діалектичною єдністю на онтологічному, гносеологічному та аксіологічному рівнях, то Донцову ходить лише про субєктивно-оцінний аспект у структурі образу: "Коли підійдемо до одного з архитворів нашої літератури, до "Мойсея" Франка, то і в нім не знайдемо чистого дзеркала для тої постаті". Попри те, що Донцов різко розмежовував феномени української та більшовицької революцій - "ні емблеми, ні цілі, ні патос нашої революції ні в чім не нагадували емблем цілей і патосу босяцько-московської стихії, спущеної з ланцюга в 1917 р." [4, 16], - він був свідомий спільних для всіх модерних революцій глибинних законів, коли говорив про "ідеологію "останнього бою", властиву всім революційним течіям", та "природу суґестивної сили великих революційних рухів та ідей" [6, 70].
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
