Рецепція сакрального в європейській музичній культурі другої половини ХХ - початку ХХІ століття: методологічний аспект - Статья

РЕЦЕПЦІЯ САКРАЛЬНОГО В ЕВРОПЕЙСЬКІЙ МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ - ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТКрім того, що окреслене проблемне поле має пряме відношення до культурної кризи як однієї з глобальних проблем сучасності, актуальність мистецтвознавчого пошуку в означеному напрямку зумовлюється наступним додатковим фактором: європейська культура внаслідок світового поширення її стрижневого духовного центру - християнства, давно вже перейшла межі своєї географічної локації, що також наближує масштаб означеної проблематики до глобального. Вчений наділяє культуру статусом живої форми: "...чи не лежать в основі будь-якого історичного процесу риси, що притаманні індивідуальному життю?" [12, 35]; "Засобом для розуміння мертвих форм служить математичний закон. В контексті нашого дослідження суттєве значення має твердження московських учених про позамасштабність поняття картини світу: ".у якомусь вищому розумінні будь-яка культура, навіть представлена нечисленним народом, не є вищою чи нижчою за культуру народу багатомільйонного, оскільки повязана з нею картина світу дозволила цьому народові вижити, тобто ця картина світу досить добре відображала дійсність та слугувала надійним орієнтиром для поведінки людей даної культури" [1]. Будь-які картини світу (кожна з яких є сукупністю: світогляд світосприйняття світовідчуття) - явища, рівноцінні для зіставлення, незалежно від масштабу їхнього носія, чи то є картина світу цілої культури (що являє собою "обличчя епохи"), чи значно менші за масштабом субкультури. Отже, досліджуючи відображення динаміки рецепції сакрального в музичному мистецтві Європи, вважаємо за доцільне розглядати у якості реципієнта сакрального не окрему особу, а європейське суспільство в цілому як метаособистість, що є носієм відповідної картини світу і чиї психічні механізми сприйняття є загалом ідентичними рецептивним механізмам індивідума.Синтез означених концепцій продукує ряд наступних методологічних положень: 1) На базі теорій О. Мурашковського європейська культура розглядається як метаособистість; специфіка її психічної екзистенції у макромасштабі є ідентичною психічній екзистенції окремого індивідууму; непрямим підтвердженням даного положення слугують відповідні праці О. Юнга у річищі рецепції сакрального виявлено наступні тенденції: а) потреба в екзистенції сакрального, б) психологічна готовність носія європейської культури до переосмислення сакральної символіки; означена ситуація у європейській культурі призвела до виникнення феномену нової релігійності, що знайшов відповідне висвітлення у сфері культурології, а згодом - музикознавства; 3) Оскільки картина світу - невідємна властивість культури як метаособистості - знаходить відображення у європейському музичному мистецтві на рівні музичної мови, доцільним є оперування введеним Ю. Дані положення утворюють логічно структуровану концептуальну цілісність у якості методологічної основи дослідження динаміки рецепції сакрального у європейському музичному мистецтві другої половини ХХ - початку ХХІ століття.