Рецепції Біблії в поезіях Тараса Григоровича Шевченка - Курсовая работа

Актуальність: Актуальність теми нашого дослідження визначається контекстом сучасного культурного процесу в Україні. Шевченком, перебуває в активному полі зору літературознавців. Їх наукові дослідження дають змогу відтворити панораму духовних пошуків нашого народу на різних етапах розвитку. Сучасний підхід до творчості Шевченка з позицій інтертекстуального прочитання його творів на предмет вияву в них «слідів» взаємодії з текстами Святого Письма засвідчують праці І. Мета роботи: Враховуючи результати попередніх літературознавчих досліджень, ми ставимо за мету виявити, які саме духовні риси творчості Тараса Шевченка ґрунтуються на текстах Святого Письма.Говорячи про царів, Шевченко раз у раз переходить до Бога - і навпаки. 29 червня 1857 року, чекаючи дозволу на виїзд з Новопетровська, Шевченко записує в «Щоденнику»: «Сегодня празднуется память величайших двух провозвестников любви и мира (апостолів Петра і Павла. Як бачимо, Шевченко вважає, що людинолюбну істину християнства спотворено; що первісне євангельське християнство розкололи «лжеучители»; що церкву Христову (за найменням) зробили засобом духовної та фізичної (соціальної) влади над людьми й придушення вільної думки; що церковний моральний фальш обертається і фальшем естетичним. Козачковський, приміром, розповідає, як вільно і щиро спілкувався він з євреями або як німець-протестант у захопленні назвав його «батьком», і саме з його вуст і вийшло це наймення, що потім закріпилося за ним в українському народі.) Будь-яке повязування віри з якимись стратегіями, національно-політичними претензіями, світовими місіонерськими потягненнями (як у єзуїтів або у російських словянофілів), з примусом і стадністю йому чуже і неприйнятне. Почувши в Новопетровську розповідь уральського козака про місцевий звичай виносити (в дні поминок) на могилу самогубця (ховали їх у полі, не на кладовищі) всяке зерно, щоб пташки клювали й молили Бога за відпущення гріхів нещасному, Шевченко пише: «За моей памяти в Малороссии на могилах самоубийц совершали обряд не менее поэтический и истинно христианский, который наши высшие, просвещенные пастыри, как обряд языческий, повелели уничтожить.У моральних заповідях християнства відображене загальнолюдське моральне начало, і Шевченко з нього виходить. Проте йому боліла невідповідність соціальної та житейської практики панства цим моральним началам; він говорить про те, що християнство стало панству всього лиш зручним прикриттям для експлуатації народу та знущань із нього: «...жаль мені, і жаль великий, на просвіщенних христіян» [11, с. Закони Катами писані за вас, То вам байдуже, в добрий час У Київ їздите щороку Та сповідаєтесь, нівроку, У схимника!..Християнські ідеї саможертовної любові до ближнього, непротивлення злу насильством. Я тепер почуваю себе справжнім християнином, як золото із вогню, як немовля із купелі, я виходжу тепер з темного чистилища, щоб почати новий шлях. Мрії Т.Шевченка про царство соціальної справедливості, нове людство звучать у поезії «Ісаія (Глава 35)».Спів Шевченка був «… воістину гуком воскреслої труби архангела», пише Куліш у «Спогадах про Шевченка» і називає його національним пророком. Саме тоді, коли Шевченко перебував на вершині свого натхнення і промовляв огненним словом, як посланець з неба, в Києві склався гурт молодих людей, що поклали собі завдання творити визвольні та братолюбні ідеї. Шевченко - патріот, народолюбець і віруючий християнин, бо саме віра Христова підняла ідею збратання народів, вирівнюючи прірви між вільним чоловіком і безправним рабом, у проповідувала всесвітній мир, свободу і любов. Наприклад, використовуючи слова «кайдани», «ярма», що у Біблії вживаються як символ неволі (єгипетської, вавилонської і т.п.), поет описує уярмлений рідний народ: Людей запрягають В тяжкі ярма. Вперше слово «псалом» вживає Шевченко в поезії «До Основяненка»: Насміються на псалом той, Що виллю сльозами.Увагу автора полонили ті легенди, псалми, пророцтва, в яких ідеться про боротьбу правди з неправдою, добра зі злом, про неминуче покарання «нечестивців», настання щасливого життя земних мучеників. Винагорода страдникам повинна прийти не після смерті в раю, а іще за життя, у результаті повалення царської влади й утвердження справедливого суспільного ладу. Шевченка було б помилкою вважати, що письменник обмежувався лише близькими йому темами, а також сюжетами з життя рідного йому селянства. Автор добре знав надбання світової культури, і це давало йому можливість звертатись до будь-якої з історичних епох, робити свої (до речі, сміливі) висновки. Шевченко звертався до Біблії як до літературного твору, а не як до святого письма, звідси він брав образи, мотиви і сюжети, створюючи поезії актуального громадянського спрямування - антицарського, антикріпосницького, революційного змісту.

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. МИСЛЕННЯ Т.Г. ШЕВЧЕНКА У СВІТІ БІБЛІЙНИХ ІСТИН

1.1 Ставлення Шевченка до церкви - «особливий акорд волі»

1.2 Феномен, який іменувався «Русским Богом»

1.3 Християнські ідеї - шлях істинного щастя

РОЗДІЛ 2.ТАРАС ШЕВЧЕНКО - НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОРОК

2.1 Т.Шевченко - сіяч і вирощувач духовних якостей народу

2.2 Біблійні мотиви поем «І мертвим, і живим, і ненародженим …», «Неофіти», «Псалми Давидові» та поезії «Ісая. Глава 35»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

В останній період творчості поета переспіви й травестії біблійних сюжетів посідають значне місце. Йому імпонували ідеали раннього християнства, яке виникло як релігія рабів і виражало їхні інтереси й прагнення. Увагу автора полонили ті легенди, псалми, пророцтва, в яких ідеться про боротьбу правди з неправдою, добра зі злом, про неминуче покарання «нечестивців», настання щасливого життя земних мучеників. Біблійні образи під пером поета-демократа наповнювалися певним змістом, служили пропаганді визвольних ідей. Покарання «жорстоких людей неситих» мало відбутися не в пеклі, а на землі - у вогні повстання трудящих. Винагорода страдникам повинна прийти не після смерті в раю, а іще за життя, у результаті повалення царської влади й утвердження справедливого суспільного ладу. Після прочитання творів Т. Шевченка було б помилкою вважати, що письменник обмежувався лише близькими йому темами, а також сюжетами з життя рідного йому селянства. Автор добре знав надбання світової культури, і це давало йому можливість звертатись до будь-якої з історичних епох, робити свої (до речі, сміливі) висновки. Коли він говорить про криваву боротьбу повстанців, то пригадує події Варфоломіївської ночі; а коли розповідає про неофітів, то порівнює їх з декабристами. Отже, як бачимо, Шевченко часто звертається до біблійних мотивів, до псалмів староєвропейських пророків. Саме звідси він брав теми для своїх творів, епіграфи. У псалмах та легендах євангельських поет-демократ бачив багато справжньої поезії. Звідси і черпав він матеріал для своїх творів, переспівував їх. Думки легендарних пророків, біблійні мотиви доводили, що людська праця - це краса, справедливість і любов. Шевченко звертався до Біблії як до літературного твору, а не як до святого письма, звідси він брав образи, мотиви і сюжети, створюючи поезії актуального громадянського спрямування - антицарського, антикріпосницького, революційного змісту. Віра Сулима зазначає, що критики Шевченкових творів і його самого як особи, не наважуються звинуватити Кобзаря у якихось суттєвих порушеннях православного віровчення; їхні закиди стосуються виключно Шевченкового неприйняття Російської православної церкви. Митрополит Іларіон Огієнко, який дуже ретельно простудіював усю творчість Шевченка під оглядом її релігійності, нічого антиправославного в творчості не виявив. Навпаки, він стверджував пророчий, апостольський, проповідницький характер багатьох Шевченкових творів. Шевченко був проповідником і вмів ним бути. Він постійно навчав так, ніби говорив в церкві. Більшість Шевченкової науки можна повторювати в церкві на проповідях, так ніби цитати з якого церковного твору. І треба тільки жаліти, що українське духовенство так рідко цитує «Кобзаря» - для проповідей з нього можна брати обома руками. Шевченко, як проповідник і оборонець правди Божої, був усе життя послідовний і незмінний. І за свою оборону правди божої і життя своє віддав. Українське православне священноначаліє визнало високу пробу православності Тараса Шевченка. Як і його небесний тезоіменник, св. Тарасій, патріарх візантійський, Шевченко любив Бога як син, голосно кликав його на поміч, знаючи з Євангелії, що Царство Боже зусиллям досягається. Шанобливе синівське ставлення Шевченка до трьох осіб одноістотної й нероздільної Трійці, до Богородиці і святих, повага до ікон і особисте малювання ікон, чисельні малюнки на релігійні теми - все віддзеркалює його християнський світогляд, його нездоланну віру в Бога. Треба відкинути неправдивий, спекулятивний підхід, ніби в поета був неправославний погляд на Діву Марію. Шевченко, ясна річ, тут не богословствував, а просто благоговів перед нею як Матірю - і то Матірю втіленого Бога, Ісуса Христа. Центральна вісь ставлення Шевченка до Діви Марії точно співпадає з тією роллю, яка відведена їй у святих Євангеліях: вона пречиста, свята, непорочна, безмежно добра, вибрана самим Богом для великого й недосяжного розумові людини експерименту: перевести духовну іпостась Бога в матеріальне тіло живої людини - для того, щоб це тіло умерло й одночасно зняло прокляття гріха з усіх інших людей. Велич Марії проектується виключно через велич Ісуса Христа. Поеми «Неофіти» й особливо «Єретик» вказують на віротерпимість Шевченка. Він виразно тяжіє як у своїх позитивних висловлюваннях на християнські теми, так і в критичних щодо клерикалів, які забули про Заповіді Божі, - до християнства, яке сповідував його великий попередник на ниві християнського інтелектуалізму в Україні.

1. Біблія (подарункове видання). - Москва, Російське Біблійне товариство, 2008 . - 1372 с.

2. Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо // Г. Грабович. - К., «Академія», 2000. - С. 134-146.

3. Даниленко І. Молитва в поетичному дискурсі Тараса Шевченка // І. Даниленко. Слово і час. - 2006. - №6 (546) . - С. 15 - 20.

4. Дзюба І. Бог, релігія, церква в житті і творчості Шевченка // І. Дзюба. Сучасність. - 2004. - № 7 - 8. - С. 300- 389.

5. Домашовець В. Псалми Давидові в поетичних творах Т.Шевченка. // В. Домашовець. - Оттава, 1992. - 159 с.

6. Забужко О. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу // О. Забужко. - К., СІЧ. - 1997. - № 3. - С. 4-9.

7. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: Сучасна інтерпретація // Г. Клочек. - К., «Наукова думка» 1998. - С. 123-145.

8. Зеров М. Українське письменство // М. Зеров. - К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. - С. 340-450.

9. Івакін Ю. Коментар до «Кобзаря» Шевченка // Ю. Івакін. Поезія до заслання. - К., Дніпро, 2004. - С. 256-270.

10. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: Сучасна інтерпретація // Г. Клочек. - К., Дніпро, 1998. - С. 68-90.

11. Кудрявцев М. «Не зрять Бога над собою...» (До проблеми історизму мислення Т.Шевченка у світі Євангельських істин) // М. Кудрявцев. Укр. літ. в загальноосв. шк. - 2001. - № 2. - С. 25-40.

12. Пахаренко В. Незбагнений апостол. Нарис світобачення Шевченка // В. Пахаренко. - Черкаси: Брама - ІСУЕП , 1999. - 296 с.

13. Сверстюк Є. Тарас Шевченко // Є. Сверстюк . На святі Надії. - К., Дніпро, 1999. - С. 283-367.

14. Смілянська В.Л. «Святим огненним словом...» Тарас Шевченко // В. Л. Смілянська. Поетика. - К.: Наукова думка, 1990. С. 167-170.

15. Сулима В. Т.Шевченко: Кобзар, пророк, апостол // Сулима В. Біблія і українська література. - К., Наукова думка, 1999. - С. 183-219.

16. Франко І. Шевченкознавчі студії / Упор. М.Гнатюк // І. Франко. - Львів: Світ, 2005. - С. 230-300.

17. Шевченко Т. Давидові псалми: автографи Тараса Шевченка, давньословянські тексти, українські переклади // Т. Шевченко. - К.: Дім, Сад, Город, 2000. - С. 45-168.

18. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. / Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. // Т. Г. Шевченко. - К.: Наук. думка, 19. Шевченко Т. Г. Кобзар. Вірші та поеми // Т. Г. Шевченко. - К., Наукова думка, 1999. - 355 с.

Размещено на .ru