Дослідження проблеми художньої репрезентації травми в романі К. Лафорет "Ніщо", який становить яскравий приклад іспанської повоєнної прози. Передача індивідуального досвіду переживання колективної травми іспанського суспільства після Громадянської війни.
Аннотация к работе
Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, КиївУ контексті новітніх літературознавчих підходів, що звертаються до проблем літературної репрезентації індивідуальної та колективної памяті, роман "Ніщо" можна розглядати як один із перших в іспанській повоєнній прозі прикладів так званої "літератури про травму". Попри те, що оповідь здебільшого є лінійною (роман починається з моменту приїзду героїні до Барселони і завершується її відїздом до Мадрида), застосування авторкою відповідних наративних і стилістичних технік вказують на порушення цієї лінійності, натомість демонструючи так звану "зміщену/розірвану часовість", що, згідно з теоретиками травми, уможливлює її репрезентацію. Таким чином, перед очима читача розгортається процес, який можна визначити як ритуал посвячення героїні, а через її оповідь - і читача - у травму, що на структурному рівні здійснюється в три етапи відповідно до трьох частин роману. Водночас наведена вище цитата засвідчує акт передачі травматичного досвіду в процесі свідчення: травма, котру отримали родичі Андреі, лишається до кінця неусвідомленою героями і в даному разі є суголосною тому, що теоретики травми називають "non-experience", який у свою чергу передається Андреі, чия свідомість все більше і більше травмується. Шошана Фельман і Дорі Лауб зазначають, що людина, яка слухає свідчення жертв травматичних подій, піддається ризику модифікованої версії переживання травми: "слухач травми стає учасником і навіть співвласником травматичної події: адже слухати розповіді про травму означає частково переживати її самому” [2, с.