Дослідження проблеми художньої репрезентації травми в романі К. Лафорет "Ніщо", який становить яскравий приклад іспанської повоєнної прози. Передача індивідуального досвіду переживання колективної травми іспанського суспільства після Громадянської війни.
Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, КиївУ контексті новітніх літературознавчих підходів, що звертаються до проблем літературної репрезентації індивідуальної та колективної памяті, роман "Ніщо" можна розглядати як один із перших в іспанській повоєнній прозі прикладів так званої "літератури про травму". Попри те, що оповідь здебільшого є лінійною (роман починається з моменту приїзду героїні до Барселони і завершується її відїздом до Мадрида), застосування авторкою відповідних наративних і стилістичних технік вказують на порушення цієї лінійності, натомість демонструючи так звану "зміщену/розірвану часовість", що, згідно з теоретиками травми, уможливлює її репрезентацію. Таким чином, перед очима читача розгортається процес, який можна визначити як ритуал посвячення героїні, а через її оповідь - і читача - у травму, що на структурному рівні здійснюється в три етапи відповідно до трьох частин роману. Водночас наведена вище цитата засвідчує акт передачі травматичного досвіду в процесі свідчення: травма, котру отримали родичі Андреі, лишається до кінця неусвідомленою героями і в даному разі є суголосною тому, що теоретики травми називають "non-experience", який у свою чергу передається Андреі, чия свідомість все більше і більше травмується. Шошана Фельман і Дорі Лауб зазначають, що людина, яка слухає свідчення жертв травматичних подій, піддається ризику модифікованої версії переживання травми: "слухач травми стає учасником і навіть співвласником травматичної події: адже слухати розповіді про травму означає частково переживати її самому” [2, с.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
