Рентгенівські дослідження об’єктів, отриманих вибухом ніхромових дротин - Курсовая работа

Наночастинка - ізольований твердофазовий обєкт, що має чітко виражену границю з навколишнім середовищем, розміри якого у всіх трьох вимірах становлять від 1 до 100 нм. Наночастинки - один з найбільш загальних термінів для позначення ізольованих ультрадисперсних обєктів, багато в чому дублюючий раніше відомі терміни, але відрізняється від них чітко визначеними розмірними межами. В той же час, в деяких областях знання, зокрема, в біомедичних нанотехнологіях наночастинками часто умовно називають і обєкти діаметром до декількох сотень нанометрів, малий розмір яких також відіграє значну роль в їх властивості та застосування. Методи добування наночастинок: метод синтезу наночастинок за допомогою плазми, створюваної радіочастотними нагрівальними котушками; ймовірно, найбільш корисними методами синтезу, в сенсі потенціалу великомасштабного застосування, є хімічні методи; наночастки можуть утворюватися в результаті розкладання при високій температурі твердих речовин, що містять катіони металів, молекулярні аніони або металоорганічні зєднання; для отримання наночастинок срібла використовували імпульсний лазер. Наночастинки застосовуються в медицині та нанобіотехнології: в даний час вже є дослідні зразки наноконтейнерів для прицільної доставки ліків до уражених органів і нановипромінювачів для знищення злоякісних пухлин; для створення матеріалів, необхідних при лікуванні опіків і ран; у стоматології; у косметології, електроніці та інформаційних технологіях.Речовини в ключі групуються за величинами першої характерної міжплощинної відстані (наприклад, речовина з характерним = 3,03 A поміщається в групу від 3,00 до 3,04 A). Таке дублювання необхідно через те, що одна з міжплощинних відстаней може збігатися з іншої речовини і може бути помилково віднесено тільки до цієї речовини. Найбільш важко однозначно ідентифікувати речовини, що кристалізуються в кубічній сингонії, особливо якщо така речовина присутня в невеликій кількості (більшість його нечисленних ліній може збігатися з лініями основних фаз суміші). Однак при зіставленні відносних інтенсивностей ліній в обох випадках можна помітити різницю: 2-а і 3-а, 8-а і 9-а лінії приблизно рівної інтенсивності, в той час як у 2-а і 8-а лінії значно слабкіші 3-й і 9-й, у і значно розрізняються інтенсивності перших двох ліній. Це повязано в основному з відмінностями у впливі абсорбційного фактора: на рентгенограмах, отриманих від товстих (0,4 - 0,6 мм) циліндричних зразках сильно поглинаючих речовин, лінії при невеликих кутах сильно послаблюються, інтенсивність ліній з меншими значеннями буде відносно більшою, ніж при зйомці тонких зразків і особливо шлифів (зокрема, при зйомці на дифрактометрі), так як в останньому випадку поглинання буде однаково позначатися на інтенсивності всіх ліній.Якщо відомі структури всіх компонентів суміші , то величини можуть бути обчислені, кутовий множник залежить тільки від кута ? і можливо визначення концентрацій компонентів суміші з використанням тільки дифрактограми суміші (якщо відомо відношення ). До обох зразків підмішується обраний для порівняння кристалічний порошок С, дифракційні лінії якого (або частина їх) не співпадають з лініями решти компонентів суміші (особливо А). Дуже часто зустрічається випадок , коли частинки одного із компонентів обволікають частинки іншого, що призводить до різкого зменшення інтенсивностей ліній другої фази (так, частинки металу в керметах обволікаються окисними фазами). Вміст графіту в суміші було невелике, тому для порівняння слід було використати найяскравішу лінію графіту (002) і одну з порівняно слабкіших ліній карбіду бору (101). В розглядаючому випадку визначався вміст графіту в зразках № 1, 2 і 3, графіт добавляється до зразка № 3 (кількість графіту дано у % від навішування зразка № 3).В таблиці 7 наведені значення відношень інтенсивностей для зразків № 1,2,3 і сумішей зразка графіту № 3 з 1,2 і 5% графіту.Такі сплави містять 65...85% нікелю (Ni), 15...20% хрому (Cr), до 20% заліза (Fe) і низьку кількість вуглецю (C) (приблизно до 0,05%). Нікель має властивість розчиняти в собі велику кількість інших металів, зберігаючи при цьому хорошу пластичність. Таким чином, ніхром поєднує в собі хорошу жароміцність, жаростійкість і пластичність, а також має високий опір корозії. Ніхром має гарну пластичність, що дає можливість отримувати такі види продукції, як стрічка ніхромова і ніхромовий дріт, у тому числі тонкий дріт. Проведений аналіз з врахуванням відносної інтенсивності показав присутність рефлексів наступних речовин: нікель (111) (2? = 43,71); нікель(200) (2? = 50,25); нікель(220) (2? = 75,60), хром (111) (2? = 42,72); хром (200) (2? = 64,80); хром (220) (2? = 81,48), хром (311) (2? =98,86); оксид заліза Fe2O3 (113) (2? = 40,84); оксид заліза Fe2O3 (024) (2? = 50,93); оксид заліза Fe2O3 (116) (2? = 55,19).Рентгенівські дослідження ніхромого дроту показали, що в вихідних зразках присутні наступні речовини: нікель, хром і оксид заліза, про що свідчать рентгенівські рефлекси.

Зміст

Вступ

Розділ I. Рентгенофазовий аналіз речовини

1.1 Якісний аналіз

1.2 Кількісний аналіз

Розділ II. Експериментальне дослідження наночастинок отриманих методом вибуху ніхромових дротин

2.1 Ніхром та його використання

2.2Рентгеноструктурні дослідження наночастинок отриманих методом вибуху ніхромових дротинок

Висновки

Література

Рентгенівські дослідження ніхромого дроту показали, що в вихідних зразках присутні наступні речовини: нікель, хром і оксид заліза, про що свідчать рентгенівські рефлекси.

Зразки отримані вибухом ніхромових дротин в основному складаються з оксиду нікелю (NIO) і оксиду заліза (Fe2O3).

Можливо, присутні оксиди хрому, але це вимагає додаткових досліджень.

Оксиди нікелю і заліза в зразку отриманому методом вибуху мають малі розміри, оцінка яких з використанням формули Дебая-Шеррера дала такі результати для оксидів нікелю (NIO) і заліза (Fe2O3) 81 A і 281 A відповідно.

X-ray diffraction date cards, ASTM.

Михеев В.И. Рентгенометрический определитель минералов. М.: Госгеолиздат, 1957.

Миркин В.И. Справочник по рентгеноструктурному аналізу поликристалов М.: Физматгиз, 1961.

Липсон Г., Стипл Г. Интерпретация порошковых рентгенограмм М.: «Мир», 1972. http://uk.wikipedia.org/wiki/ http://bankstatey.com/index.php?newsid=10726

M.N. Batin, V. Popescu Synthesis and Characterization of Iron Oxide Powders Powder Metallurgy Progress, Vol. 11, 2011, N 3-4, P. 201-205.

Wenbo Yue, Wuzong Zhou Porous crystals of cubic metal oxides templated by cage - containing mesoporous silica Supplementary Material (ESI) for Journal of Materials Chemistry The Royal Society of Chemistry, 2007, P. 1-5.

S. K. Sahoo ,, K. Agarwal, A.K. Singh, B. G. Polke, K. C. Raha Characterization of ? - and ? - Fe2O3 nano powders synthesized by emulsion precipitation - calcination route and rheological behaviour of ?- Fe2O3 International Journal of Engineering, Science and Technology Vol. 2, No. 8, 2010, P. 118-126.

Ковба Л.М., Трунов В.К. Рентгенофазовий анализ М.: издательство Московского университета, 1976, 384 с.

Камерон Г.Н. Паттерсон А.Л. Рентгенографическое определение размеров частиц. 1939. - УФН - Т.XXII, вып. 4, - С. 442-448.

Миркин Л.И. Рентгеноструктурный анализ индицированик рентгенограм. М.: Наука, 1981 , 495 с.

Размещено на .ru