Релапаротомії при акушерських кровотечах (причини, прогнозування, профілактика та реабілітація) - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ Здоровя УКРАЇНИАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук Науковий консультант: академік АМН України, доктор медичних наук, професор Запорожан Валерій Миколайович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри акушерства та гінекології №1. Офіційні опоненти: академік НАН України, доктор медичних наук, професор, Грищенко Валентин Іванович, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри акушерства та гінекології №1; доктор медичних наук, професор Венцківський Борис Михайлович, Національний медичний університет ім. акад. доктор медичних наук, професор Коломійцева Антоніна Георгіївна, Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України, завідувач відділення патології вагітності та пологів.Незважаючи на високий науковий потенціал та значну кількість лікарів акушерів-гінекологів в нашій країні, частота материнських утрат, повязаних з вагітністю, упродовж останнього десятиріччя перебуває у межах 30-35‰ і, на жаль, поки що немає тенденції до реального зниження даного показника, який є найвищим у Європі. Незважаючи на той факт, що наукові дискусії щодо обєму оперативного втручання при масивних кровотечах у нас в країні повністю вирішені і, ми, безумовно, погодимося з позицією головного спеціаліста МОЗ України проф. В результаті цього в наш час виділено основні фактори ризику даної патології, діагностики ДВЗ-синдрому на всіх етапах його розвитку, запропоновано достатню кількість засобів профілактики коагулопатичних станів та визначено основну тактику лікаря при проведенні лікувально-профілактичних заходів. Метою роботи стало зниження частоти ускладнень в ранньому та віддаленому післяпологовому періодах у жінок, які перенесли релапаротомії при акушерських кровотечах, на підставі вивчення клінічних, імунологічних, ендокринологічних та гемостазіологічних особливостей в ранньому та віддаленому післяпологовому періоді, а також підвищення ефективності прогностичних лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів. Встановити особливості та взаємозвязок клінічних, ендокринологічних та імунологічних показників у віддаленому післяпологовому періоді у жінок, які перенесли релапаротомії з приводу акушерських кровотеч.І етап - клініко-статистичний: група 1.1 - 140 жінок, які перенесли акушерські релапаротомії з приводу маткових кровотеч з летальним закінченням; група 1.2 - 59 жінок, які перенесли акушерські релапаротомії з приводу перитоніту після кесарева розтину з летальним закінченням; група 1.3-108 жінок, які перенесли акушерські релапаротомії з приводу маткових кровотеч без летального закінчення. Якщо в групі 1.2 всі жінки були розроджені абдомінальним шляхом, то в групі 1.1 їх питома вага складала 77,9%. Безумовно, варіантом, що найчастіше зустрічається, був безпосередньо кесарів розтин (69,6%), однак в групі 1.2 цей показник був достовірно вищим (77,9%; р0,05), то екстирпацію рідше виконували у жінок з наступним перитонітом. Наступним за частотою обємом операції в загальній групі (у жінок, які перенесли раніше субтотальну чи тотальну екстирпацію матки) було видалення придатків (23,1%), які в групі 1.1 в 26,4% випадків були джерелом кровотечі, яка продовжується. Отже, як показали результати проведеного клініко-статистичного аналізу материнської смертності, релапаротомії в акушерстві найчастіше проводяться у жінок з кровотечами (70,4%), розроджених шляхом операції кесарева розтину (77,9%).Частота кесаревих розтинів у жінок з наступними релапаротоміями з приводу акушерських кровотеч складає 77,9%, при цьому в структурі показань до абдомінального розродження переважає передчасне відшарування плаценти (30,3%), тяжкі форми пізніх токсикозів (18,3%) та аномалії пологової діяльності (12,8%). Показанням до релапаротомій у жінок з акушерськими кровотечами в 79,3% випадків є кровотеча, що продовжується та в 20,7% - наростання лабораторних проявів ДВЗ-синдрому. Материнська смертність серед жінок, які перенесли релапаротомії з приводу акушерських кровотеч, в 37,9% випадків відбувається від геморагічного шоку на фоні масивної крововтрати, в 27,9% - внаслідок прогресуючої ниркової недостатності, в 12,1% - від гострої серцево-судинної та дихальної недостатності на фоні дистрес-синдрому, в 5,0% - від емболії навколоплідними водами та в 4,2% - тромбоемболії легеневої артерії. Акушерські кровотечі супроводжуються достовірним зниженням рівня фібронектину (до 211,0±11,7мкг/мл; р<0,05) при одночасному збільшенні його кріопреципітуючої активності (до 45,4±4,3%; р<0,05), а також підвищенням числа лімфоцитів з рецепторами до тромбіну (до 4,2±0,2%; р<0,05) на фоні зниження кількості цих клітин з рецепторами до урокінази (до 12,3±0,8%; р<0,05), тканинного активатора плазміногену (до 16,1±1,3%; р<0,05) та кровяному активатору плазміногену (до 2,1±0,1%; р<0,05), що супроводжується переходом гіперкоагуляції в гіпокоагуляцію з підвищеною кровоточивістю тканин.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ