Релігійне сектантство в Харківській губернії (1861-1917 рр.) - Автореферат

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукРобота виконана в Харківському національному університеті ім. Науковий керівник: кравченко Володимир Васильович, доктор історичних наук, професор, Харківський національний університет ім. Офіційні опоненти: бойко Анатолій Васильович, доктор історичних наук, професор, Запорізький державний університет, завідувач кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін; Захист відбудеться "22" жовтня 2004 р. о 15-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім.Саме через землі Харківської губернії впродовж ХІХ - початку ХХ ст. відбувалася експансія так званих "раціоналістичних" сект, що являли собою західні протестантські релігійні течії, через Україну у Росію. Харківська губернія була останньою з українських територій, де зявилися раціоналістичні секти штундистів, баптистів та адвентистів. Слід ще зазначити, що через Харківську губернію відправлялися на поселення до Сибіру заслані сектанти з усієї України. У Харківській губернії склалася досить рідкісна для Російської імперії ситуація, коли кількість адептів раціоналістичних сект дорівнювала кількості містиків, а також старообрядців. Ступінь напруження між релігійними дисидентами та РПЦ у Харківській губернії був найвищим в Російській імперії, оскільки саме тут відбувся єдиний випадок масового погрому сектантами православної церкви, що стався у селі Павлівки Сумського повіту в 1901 р.У першому розділі "Історіографія проблеми та джерела дослідження" розглянуто концепції про походження, причини розвитку та соціальну роль релігійного сектантства Російської імперії, що існували у вітчизняній історіографії, а також проаналізовано джерела з історії сектантства Харківської губернії кінця ХІХ - початку ХХ ст. У російській історіографії дорадянського періоду існувало декілька концепцій щодо походження, діяльності та значення сектантства в українських та російських землях. Історія релігійного сектантства Харківської губернії кінця ХІХ - початку ХХ ст. в історіографії знайшла відображення в нечисленних розвідках українських, російських та зарубіжних дослідників, у яких описуються певні події в житті окремих сект Слобідської України, зокрема духоборців, толстовців, скопців, штундистів та баптистів. Однак жодної спеціальної роботи, у якій проводилося б комплексне дослідження історії всіх релігійних сект, що діяли в Харківській губернії протягом періоду 1861-1917 рр., ще не було. Джерельну базу роботи склали: державні, церковні та сектантські нормативні документи, які мали за мету визначити статус релігійних меншин і відобразити зміни в устрої їх організацій (збірки законів Російської імперії, імператорські маніфести, постанови зїздів православного духовенства та сектантів, розпорядження представників місцевої влади);Вони зявилися на Харківщині значно пізніше, наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст., та змушені були перебувати в нелегальному стані, зазнаючи переслідувань з боку світської влади та РПЦ. Загальна лібералізація суспільного життя в країні, що була наслідком реформ Олександра ІІ, внесла значні зміни й у становище традиційного російського сектантства. Тому цей час (1860-ті рр.) був своєрідним періодом адаптації старої релігійної опозиції, що утворилася в умовах феодально-кріпосницької системи, до нових реалій життя. Виділяються чотири головні причини піднесення російського старообрядництва, що спостерігалося на Харківщині впродовж 1860-х років: 1) видання ліберальних законів, які не стосувалися безпосередньо сектантів, але тлумачилися ними як дозвіл на вільну діяльність; 2) деякі фактичні послаблення в політиці влади по відношенню до старообрядців, внаслідок чого стали можливими повернення в рідні місця та активна діяльність багатьох розкольників, які перебували у вязниці або переховувалися, уникаючи покарання; 3) активізація попівців Білокриницької ієрархії - найбільш організованої серед старообрядницьких сект; 4) відміна військових поселень, зокрема в Ізюмському та Харківському повітах. Штундизм та баптизм були поширені в Херсонській, Таврійській, Київській та Катеринославській губерніях ще у 1860-1870-х рр. Протягом 1880-х рр. дані вчення потрапляють у російські регіони: Московську, Тульську, Курську, Орловську губернії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ