Релігія як феномен універсуму культури: християнський контекст - Автореферат

Отже, сама історична реальність ставить завдання зясувати те, які можливості вміщує релігія для людини, для культури нашої епохи, яка змінює не тільки свідомість людей та умови їхнього існування у світі, але й сам світ. Відтак всебічне дослідження взаємовпливу культури й релігії, переосмислення цінностей культури, її змістовного, значеннєвого елементу є необхідним та має очевидний практичний вимір, що впливає на формування оптимальної культурної парадигми. Проаналізовано богословські погляди на релігію й культуру, їх взаємодію та взаємовплив; висвітлено світські погляди на цю проблему, визначено принципову різницю богословського та релігієзнавчого підходів до розвязання проблеми; запропоновано культурологічний підхід до проблеми, зясовано можливості культурологічної методології дослідження таких феноменів, як релігія та культура, обґрунтовано доцільність нового напрямку у вивченні релігії та культури - культурологію релігії. Але типовими є твердження про те, що культура нерозривно повязана з теургією і з культом, тому культ є “зосередженим місцем культури”, його не можна змінювати без серйозних наслідків для культури; причиною появи культури, спроб домінування світської культури вбачається порушення гармонії, рівноваги всередині самої людини. Отже, якщо припустити, що крім раціональної та емоційної існує також ірраціональна складова психічної структури людини, що зявилася дуже давно (а точніше - разом з людиною) і є її антропологічною характеристикою, тоді як наслідком її дії стає релігія і вся духовна (а частково й матеріальна) культура, то перехід від культури до цивілізації відбувається з причини втрати людиною цілісності, її ірраціонального творчого начала і творення тільки за рахунок розуму.У Висновках підводяться підсумки здійсненого дослідження і узагальнюються отримані результати, домінантою яких є такі положення: · проблема співвідношення релігії й культури завжди знаходила своє відображення в різних богословських системах. Православний варіант християнського вчення про культуру, який базується на візантійських традиціях релігійно-філософського ірраціоналізму, патристики, словянофільства, антиномізму й церковного модернізму початку XX ст., спирається на ідею, згідно з якою культуру створено під впливом релігії; духовні явища, не повязані з теургією, спричиняють розпад людської культури, що представлено в двох напрямках в розумінні можливостей взаємодії релігії й культури: аскетичне, потребуюче ізолювати його від впливу світської культури, та ліберальне. Для католиків культура - це історичний факт, продукт діяльності людини, а релігія - це надкультурне явище, яке виступає в ролі абсолютної антропологічної цінності, а тому не може бути складовою культури. Примирення світу з Богом, культури і релігії відбувається в процесі інкультурації. Протестантизм прагне надати релігійного забарвлення всій діяльності людини (“теологія культури”), перебороти наявну протилежність між релігією та культурою, зближуючи соціальні та євангельські ідеали.