Характеристика відносин земельної власності в східних стародавніх країнах, роль в структурі форм власності приватної власності на землю. Структура українського господарства на початку ХХ ст. моделі економічного зростання Р. Харрода та Є. Домара.
Розвиток суспільства в усі часи був повязаний із землею, яка і тепер залишається основним засобом для існування людства і джерелом суспільного багатства. У процесі Національно-визвольної революції 1648 р. усі землі перебували в державній власності (індивідуально-приватна козацько-селянська власність на землю), селяни стали вільними, було створено вигідні умови для ведення сільського господарства, гетьманом виділялись земельні наділи козацьким старшинам і монастирям. Декрет про землю 8 листопада 1917 р., згідно з яким було проголошено націоналізацію земельного фонду Росії, право приватної власності на землю скасовувалося назавжди, заборонялися купівля-продаж, оренда, застава землі, вона надавалася відповідним державним органам лише в користування; «Основний закон про соціалізацію землі» від 9 лютого 1918 р.; Земельний кодекс РРФСР від 1922 р.; Закон «Про трудове землекористування» від 22 травня 1922 р [2, с. Рубіж XIX і XX ст. характеризується в Україні завершенням промислового перевороту і переходом до індустріалізації, суть якої полягала в розбудові великої машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість над легкою). дворяни Півдня України продали майже половину своїх володінь (у цілому в українських землях поміщики до початку першої російської революції спродали понад 1/3 своїх земель).
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
