Регіональна політика як чинник суспільної стабільності: європейський досвід і Україна - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК ЧИННИК СУСПІЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД І УКРАЇНАРобота виконана у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. Науковий керівник-доктор політичних наук, професор Європейський університет, професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін кандидат політичних наук, доцент Зуєва Вікторія Олександрівна. Захист відбудеться 11 травня 2007 року о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту держави і права ім.Підвищенню уваги до проблем регіонального розвитку сприяла низка обєктивних чинників: зміцнення позицій регіональних еліт, зростання диспропорцій у соціально-економічному розвитку між різними регіонами, поглиблення розуміння регіональних відмінностей в ході президентських виборів 2004 року, перемога на парламентських виборах 2006 року Партії регіонів України під гаслами “Сильні регіони - сильна держава”, європейська інтеграція як один з пріоритетів зовнішньої політики країни, що передбачає приведення політичного та економічного життя у відповідність до вимог Європейського Союзу. Є достатньо підстав стверджувати, що головним гальмом у вирішенні проблеми дисбалансу регіонального розвитку впродовж ряду років було небажання колишнього керівництва держави відмовлятися від ручного управління регіонами. Збереження непрозорості й субєктивності у прийнятті рішень щодо регіонального розвитку давало змогу вищим посадовим особам держави справляти необмежений вплив на керівників регіональних і місцевих органів влади. А це передбачає глибоке наукове осмислення даних процесів та вироблення нового концептуального бачення сутності, функцій, механізмів здійснення регіональної політики та її значення для забезпечення соціально-економічного розвитку країни і суспільної стабільності. Такі методи теоретичного пізнання, як діалектичний та метод формалізації, дали можливість розглядати явища політичної дійсності в регіонах з урахуванням суперечливості регіональних політичних процесів, взаємозвязку компонентів регіонального і загальнонаціонального політичного життя і постійної якісної зміни всіх його сфер, а також представити регіональну політику як цілісну, що формується в результаті взаємодії всіх її складових, перебуває у різноманітних звязках із зовнішнім середовищем (природою, економікою, соціальним, культурним середовищем).У першому розділі “Теоретико-методологічні підходи до проблеми регіонального розвитку” проаналізовано сучасне розуміння регіону, розглянуто співвідношення регіоналізму та регіоналізації у зарубіжній та вітчизняній політології, досліджено роль держави у сучасних концепціях розвитку регіонів та децентралізації. Дисертант показує, що залежно від сфери дослідницьких інтересів регіон визначається з точки зору політичного, соціального, економічного, культурного, природно-історичного простору. Автор пропонує визначати регіон, виходячи з виконання ним пяти основних функцій: інституційної (забезпечення, з одного боку, економічної самостійності, з іншого боку - політико-економічної єдності країни; гарантування конституційних прав громадян на вільний вибір місця проживання, вільне волевиявлення, забезпечення законності й правопорядку); економічної (забезпечення економічної безпеки країни і створення умов і можливостей вільного здійснення економічної діяльності); соціальної (гарантує права і можливості соціального розвитку населення у забезпеченні економічним потенціалом регіону), екологічної (забезпечує повноцінне середовище життєдіяльності населення, здійснює природоохоронні й інші заходи щодо оздоровлення навколишнього середовища) та етнопсихологічної (сприяє реалізації етнокультурних потреб населення). Для постсоціалістичних країн до внутрішніх чинників регіоналізації можна віднести: загальну соціально-політичну децентралізацію в результаті демократизації країни; недосконалість законодавчої бази, що регламентує відносини центру і регіонів; економічні труднощі перехідного періоду та динамічний розвиток регіональних еліт. У другому розділі “Європейський досвід регіональної політики” розглядаються ідеологічні підвалини європейського регіоналізму, аналізуються система відносин між центром та регіонами та інституційна структура, за допомогою якої реалізується регіональна політика.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ