Реформи Мейдзі - Реферат

У передреволюційної Японії, де в XIX в. капіталістичні відносини лише почали складатися, існували розвинене ремісниче виробництво, домашня і мануфактурна промисловість. Свідченням углубляющегося розкладання феодальних відносин стали процеси руйнування натурального сільського господарства, масове зубожіння селян, поглиблення соціальної диференціації японського села. Прямим наслідком цих соціальних зрушень стали зростання антиурядових настроїв серед певних верств японського дворянства, посилення класової боротьби. Починаючи з XVIII ст. поширеним явищем були "рисові бунти" селян, що повставали проти голоду, податкового гніту, зловживань адміністрації, грабежу лихварів. Селянство згодом стало головною ударною силою революції, котра визначила успіх антібакуфской політичної опозиції, очолюваної придворної імперської аристократією, що спиралася на підтримку великого купецтва і нижчих шарів самурайства.У прихильників сьогуна землі були вилучені і перейшли до прихильників імператора - лихварів, частково - до селян у приватну власність. У 1854 р. був укладений нерівноправний договір Японії зі США про відкриття портів Сімода і Хакодате для американських кораблів. Потім були складені торгові договори з іншими державами, що привело до включення Японії у світовий ринок. У 1872-1873 рр. у Японії була проведена аграрна реформа. Таким чином, у Японії була узаконена приватна власність на землю; дозволені вільні її купівля-продаж, з?явилися нові категорії земельних власників; колишнім власникам землі були надані можливості для підприємництва.В 1889 р. імператор дарував країні конституцію. 16 французької Декларації прав людини і громадянина 1789 р.: «Суспільство, у якому не забезпечене користування правами і не проведений поділ влади, не має конституції». Конституція відбила компроміс між домінуючим у державі дворянством на чолі з імператором і буржуазією, що допускалася до участі в законодавстві. імператор мав право оголошувати війну і мир; Його не могли скинути ні вотум недовіри, оскільки останній не був передбачений конституцією, ні відставка окремих міністрів, оскільки законодавство не передбачало колегіальної відповідальності міністрів, ні відхилення парламентом бюджету, тому що конституція дозволяла в цьому випадку застосування бюджету попереднього року.На початку ХХ ст. у Японії був уведений суд присяжних засідателів. З 1872 р. у суди стали допускатися представники преси, були заборонені катування при вирішенні цивільних справ, формально знищені станові різниці, заборонена кровна помста. Безпосередні важелі тиску на суддів зберігалися в міністра юстиції, що забезпечує загальний адміністративний нагляд за японським правосуддям, а також володіє правом висування суддів на вищі судові й адміністративні посади. Для заміщення посади судді, відповідно до Закону 1890 р., були потрібні юридичні знання і професійний досвід. Війна закінчилася Портсмутським миром 1905 р., за умовами якого Росія визнала Корею сферою впливу Японії, уступила Японії Південний Сахалін і права на Ляодунський півострів з містами Порт-Артуром і Далянь [13, 59-61].Отже, в Японії узаконили приватну власність на землю, що сприяло розширенню посівних площ (за 15 років на 9 %), підвищенню врожайності, збільшенню обсягу аграрного виробництва, зростанню його товарності. Реформа сприяла поширенню свободи купівлі-продажу землі, зумовила виникнення нових категорій земельних власників, усі власники землі одержали можливість займатися підприємництвом. Якщо в 1873 р. орендована селянами земля становила 31 % усієї орної земельної площі, то до 1892-го вона сягнула 40 % (для рисових полів - 45). Його становили переважно малоземельні (70 % селян володіли менш ніж 1 га землі) і малокваліфіковані селяни, в основному жінки та підлітки, які вимушені були шукати додаткового заробітку. Селяни, коли стали власниками землі, незважаючи на труднощі, не бажали розлучатися зі своїми незначними господарствами, що зумовило інтенсивне використання землі (між рядами ячменю сіяли соєві боби), аби мати змогу платити податки.

План

Вступ

1. Економічно-соціальні реформи

2. Адміністративні і законодавчі реформи

3. Судова і військова реформи

Висновок

Список літератури