Реформаторський рух в Китаї - Реферат

В цей період в країні почала формуватись сучасна промисловість, розпочався розвиток капіталістичних відносин в місті і товарно-грошових відносин на селі, активізувався процес формування загальнокитайського ринку і залучення Китаю до системи світової торгівлі. Китай не тільки втратив вплив на залежні від нього держави - Бірму, Аннам, Корею, Кашмір, Непал, острови Люцю (Рюкю) та інші, але і позбавився своїх одвічних земель-Тайваню, Сянгана (Гонконга) і островів Пенхуледао. Уряд був змушений передати «в оренду» іноземним державам Цзяочжоувань, Цзюлун, Гуанчжоувань, Вейхайвей, Люйшунь (Порт-Артур), надати в великих китайських містах земельні ділянки під іноземні концесії і дати згоду на надання іноземцям спеціальних прав і привілеїв, грубо порушуючи суверенітет країни. Наслідки японо-китайської війни, що ознаменувала собою крах політики самопосилення, яка здійснювалась протягом 35 років, і призвела до захоплення іноземними капіталістами китайських територій і важливих позицій в економіці країни, викликали рух протесту з боку молодої китайської буржуазії і ліберальних поміщиків, який досяг свого найбільшого розвитку в 1898 році. Але цей рух за реформи, що мали на меті зміцнити позиції Китаю на зовнішньополітичній арені, подолати відсталість, охопив порівняно невелику верству освічених і здравомислячих людей, аби досягти значних успіхів.Поставлені перед очевидним фактом, правителі імперії, починаючи від всесильної імператриці Цисі і її найближчих помічників типа Хун-чжана і кінчаючи урядовцями на місцях, були вимушені визнати перевагу європейської зброї і західної техніки. Звичайно, колоніальний капітал теж швидко посилював свої позиції в Китаї в кінці XIX століття, створюючи там свої підприємства і розширюючи зовнішньоторговельний оборот, але все таки основне зростання промислового потенціалу і всієї інфраструктури йшло переважно за рахунок централізованих зусиль китайської держави. Якраз навпаки, верхи імперії на чолі з Цисі були порівняно мало стурбовані проблемами самопосилення, та і не були готові для цього. Існуючи як би самі по собі, вони в той же час не тільки не були в опозиції до центру, але практично діяли від його імені, будучи вдягнулися високими повноваженнями, зберігаючи за собою вищі офіційні пости. Звідси - недостатня ефективність політики само посилення , що стало очевидним при перших же серйозних випробуваннях, якими зявилися війна Китаю з Францією за Індокитай в 1884-1885 рр. і японо-китайська війна 1894-1895 рр. Обидві війни, в ході яких імперія зіткнулася з добре озброєними і вміло керованими арміями, привели Китай до поразки і чималих втрат: Вєтнам, а потім Корея і Тайвань перестали бути васальними по відношенню до Китаю територіями, частинами імперії.Загальний зміст докладу зводився до того, що для перетворення Китаю потрібно здійснити наступні заходи: 1) реформу освіти - малася на увазі головним чином посилка урядовців за межу для навчання і підвищення знань чиновництва; 2) заходи економічного характеру - головним чином стимулювання розвитку всіх галузей економіки; 3) заходи безпеки, що полягали головним чином в «вступі до таємного союзу з державами, наймогутнішими і несучими найбільшу відповідальність за підтримку порядку для отримання від них допомоги», і запрошенні європейців для підготовки армії в цілях «самозахисту»; 4) заходи духовного оновлення, що полягали головним чином в «використовуванні іноземців китайських урядовців для спільної роботи з ними» . Деякі з цих чотирьох положень були у той час предметом постійних обговорень реформаторів, інші ж запозичали з таємного плану англо-американських імперіалістів, розрахованого на знищення Китаю. Управління нової політики вирішуватиме різні питання; воно може призначати фахівців різних національностей і прикомандировувати до них китайських урядовців для сумісного ведення справ; 3) для будівництва залізниць будуть запрошені європейці, для цього ж будуть запрошені як консультанти відомі європейські фахівці по управлінню залізницями; з ними працюватимуть два китайські урядовці; 4) деяка кількість генеральних директорів Управління нової політики займеться питаннями позик і репарацій і працюватиме спільно з міністром фінансів Китаю; 5) дозволити англійцям (таким) і американцям (таким) у будь-який час одержувати аудієнцію у імператора і детально докладати йому з усіх питань, що стосується західних країн; 6) газетну справу Китаю очолять англієць Джон Фрейер і американець Джільберт Рейд; 7) міністерством освіти керуватимуть спільно з китайським міністром німці (такі) і американці (такі); 8) для забезпечення безпеки слід запросити осіб, досвідчених у військовій справі і яким можна довіряти. Основний упор вони зробили на реформах, заявивши: «якби можна було змінити те, що вже зроблене, то можна б було уникнути нещасть нинішніх днів. Тому не «можна було чіплятися за старе - були потрібні реформи; не можна було зволікати з реформами - були потрібні негайні заходи; не можна було обмежитися дрібними реформами - були потрібні кардинальні реформи».Пораз

Зміст

Вступ

1 Передумови та причини виникнення реформаторського руху в Китаї

2 Програма реформ Кан Ю-вея

3 «Сто днів реформ в Китаї

Висновки

Список використаної літератури:

Поразка реформ що тривали з 11червня до 28 вересня 1898, і у увійшли в історію під назвою «сто днів реформ», засвідчила те, що ідеї повязані з новим положенням Китаю на зовнішньополітичній арені, прагнення перетворити шляхом реформ зверху маньчжурську імперію в конституційну монархію сучасного типу, оволоділи думками лише незначної частини китайської еліти. Учень Кан Ю-вея Лян Ци-чао писав про це так: «Реформи зачепили інтереси лише кількох сотень членів академії Ханлінь, кількох тисяч цзиньші, багатьох тисяч цзюйженьші і мільйонів сюцаїв та державних стипендіатів. Всі вони і обєднались проти реформ». Чиновництво боялось втратити свої позиції внаслідок впровадження реформ.

Нові соціальні сили, передусім буржуазія, були слабкими, нездатними відігравати самостійну обєднуючу роль. Велике значення мав конфлікт між центральною владою і регіональними елементами, що був закладений при тайпінському повстанні. Це було повязано з прагненням мілітариських еліт вийти з під контролю імператорського центру.

Тихвинський С.Л. зазначав в монографії «Боротьба за реформи в Китаї кінця ХІХ століття», що Кан Ю-вей, як виходець з заможного середовища не міг подолати обмеженості своїх поглядів. В «Меморандумі» він провів думку про те, що за всяку ціну не можна допустити селянську війну та масові заворушення, всі надії потрібно покладати на реформи зверху, аби уникнути їх впровадження знизу шляхом повстання. Боязнь радикальних дій, недооцінення загрози з боку провладного угруповання, призвели до краху реформаторського руху.

1. Васильев С.Л. История Востока. В 2т. Т. 2.: учеб. по спец. «История». - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высшая школа, 2001.

2. Всемирная история: Канун Первой мировой войны/ А.Н.Бадак, И.С. Войнич, Н.М. Волчек и др. - М.: Харвест; М.: АСТ, 2000.

3. Всемирная история: Национально-освободителные войны ХІХ века / А.Н.Бадак, И.С. Войнич, Н.М. Волчек и др. - М.: Харвест; М.: АСТ, 2000.

4. Губер А.А., Хейфіц А.Н. Новая история стран заррубежноо Востока. - М.,1961.

5. История Китая: Учебник / под редакцией А.В.Меликсетова. - М.: Издательство МГУ, 1998.

6. Кузнєцов В.С. Императрица Ци Си // Вопросы истории. - 2000. - №12. - С.62-85.

7. Нарочницкий А.Л. Колониальная политика камиталистических держав на Дальнем Востоке. 1860-1895. - К., 1956.

8. Симоновская Л.В. Очерки ИСТОРИИКИТАЯ. - М., 1956

9. Соціально-экономические и политические проблемы Китая в новое и новейшее время. - М., 1991.

10. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. - К.,2003. - С. 363-370.

11. Тихвинский С.Л. Движение за реформы в Китае в конце ХХ века. - М.: Издательство «Наука», 1980.

12. Тихвинский С.Л. История Китая и современность. - М.: «Наука», 1976.

13. Тихвинский С.Л. Правление в Китае маньчжур ской династии Цин. //Вопросы истории. - 1966. - №9. - С.71-90.

14. Фань Вэнь-Лань Новая история Китая.В 2 т. Т. 1 (1840-1901) / Пер. с кит. Р.В. Вяткина, Б.Г. Мудрова и др.; ред. И предисловие В.Н.Никифорова. - М.: Издательство иностранной литературы, 1955.