Речові докази в системі джерел доказів кримінального процесу - Дипломная работа

Прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України ) було одним з кроків адаптації національного законодавства до правових систем країн Європейського Союзу. Серед науковців не склалося єдиного підходу щодо визначення поняття доказів. У науковій літературі висунута концепція доказів як єдності фактичних даних та їх процесуальних джерел, а інші вважають, що слід розрізняти докази, як відомості про факти, обставини та їх процесуальні джерела. 84) доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому даним Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Отже, актуальність теми дослідження полягає у необхідності глибше вивчити проблему, яка винесена в заголовок роботи, оскільки цю проблему не можна вважати однозначною в силу її важливості для кримінального процесу.Пошук задовільної наукової і нормативної дефініції поняття "докази" у кримінальному процесі завжди був дискусійним у вітчизняній науці та законодавстві. Люблінський тлумачив поняття "доказ" у подвійному розумінні: як "відомий засіб доказування стосовно висновку", і як "відомості, матеріальне джерело, за допомогою якого отримується доказ" [19, 324]. І.Я. Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку органи дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Можна стверджувати, що запропонований концепт, суворо регламентуючи способи збору доказів, а також встановлюючи вичерпний перелік джерел доказів, становив у певному сенсі реакцію суспільства на період свавілля і беззаконня в роки сталінський репресій. Дорохов (якому, до речі, належить авторство легальної дефініції доказу) трактував це поняття так: у гносеологічному плані доказ завжди має обєктивний зміст, фактичні дані (відображений факт обєктивної реальності) і субєктивну форму, джерела фактичних даних (відображення у свідомості конкретної особи) [32, 24].Таке безпосереднє пізнання сторонами кримінального провадження може відбуватися у рамках кримінального процесу при виконанні певних процесуальних дій, а саме огляду, освідування, обшуку, предявлення для впізнання, Таким чином, у кримінальному судочинстві докази мають суттєве значення, саме тому закон детально визначає як поняття доказів, так і весь процес їх використання у кримінальному провадженні. Згідно ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Через те при доказуванні по кримінальному провадженні слідчий, прокурор, слідчий суддя суд та інші особи, які беруть участь у процесі, оперують відомостями про події та явища дійсності, що утворюють зміст показань допитаних осіб, документів та інших видів доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом обставин події злочину у ході провадження слідчих (розшукових) дій (огляд, освідування тощо) вони оперують як доказами не цими фактами, а тільки відомостями (інформацією) про них, зафіксованими у встановленому законом порядку в протоколах слідчих (розшукових) дій. Висновок або думка особи, яка надає показання, можуть визнаватися судом доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння показань (їх частини) і ґрунтуються на спеціальних знаннях в розумінні ст.Отже, зважаючи на вище викладене, виявлені розбіжності між легальним визначенням загального поняття доказів і способами збирання їх видів свідчать про очевидну потребу поступової заміни "відображально-інформаційної" ідеології доказування новою методологічною парадигмою, яка забезпечувала б можливість створення сучасної теоретичної конструкції інституту "доказ", залучаючи для цього досягнення філософії, методології, а також науки когнітивного циклу. Конструкція доказового розділу КПК України дає змогу стверджувати, що у вітчизняній процесуальній науці та законодавстві відбувається процес зміни методологічної парадигми. 84 КПК України є анахронізмом, тому не виконує властивої йому методологічної функції у кримінальному провадженні, побудованому на нових засадничих положеннях. 84 КПК України є сенс вказувати лише перелік видів доказів.Цілий ряд кримінальних процесів, особливо у справах, заснованих на побічних доказах, показують, що по таких справах відсутні, як правило, свідки-очевидці, мовчить жертва злочину, і тільки повне детальне вивчення речових доказів дає можливість зясувати подію злочину та його обставини (винність особи, мотиви з

Зміст речовий доказ кримінальний розслідування

Вступ

Розділ 1. Гносеологічна і процесуальна природа доказів у Кримінально-процесуальному кодексі України

1.1 Теорії формування поняття "докази": історичні ретроспективи

1.2 Докази у вітчизняному процесі

Висновки до Розділу 1

Розділ 2. Речові докази в системі джерел доказів кримінального процесу

2.1 Речові докази: поняття, види та правова природа

2.2 Розмежування речових доказів і документів у кримінальному процесі

Висновки до Розділу 2

Розділ 3. Доказування за допомогою речових доказів у кримінальному процесі

3.1 Процесуальні тактичні питання збирання та перевірки речових доказів

3.2 Особливості оцінки речових доказів

3.3 Зберігання речових доказів та вирішення питання про речові докази у кримінальному процесі

Висновки до Розділу 3

Висновки

Список використаних джерел

Отже, зважаючи на вище викладене, виявлені розбіжності між легальним визначенням загального поняття доказів і способами збирання їх видів свідчать про очевидну потребу поступової заміни "відображально-інформаційної" ідеології доказування новою методологічною парадигмою, яка забезпечувала б можливість створення сучасної теоретичної конструкції інституту "доказ", залучаючи для цього досягнення філософії, методології, а також науки когнітивного циклу.

Конструкція доказового розділу КПК України дає змогу стверджувати, що у вітчизняній процесуальній науці та законодавстві відбувається процес зміни методологічної парадигми.

Загальне поняття доказу, запозичене із Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1960 року, в ст. 84 КПК України є анахронізмом, тому не виконує властивої йому методологічної функції у кримінальному провадженні, побудованому на нових засадничих положеннях. Відтак, у ст. 84 КПК України є сенс вказувати лише перелік видів доказів.

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством джерелами доказів є: • показання;

• речові докази;

• документи;

• висновки експертів.

Цей перелік міститься у ч. 2 ст. 84 КПК і є вичерпним.

Під час досудового розслідування сторони збирають матеріали про джерела майбутніх доказів, носіїв даних про факти обставин, що підлягають доказуванню.

Зібрані сторонами матеріали на підготовчому провадженні можуть визнаватися доказами за результатами їх інтерпретації лише судовим органом.