Реалізація категорії інтертекстуальності в американському художньому тексті XIX-XX століть - Автореферат

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі англійської філології Харківського національного університету ім. Науковий керівник: ДМИТРЕНКО ВІКТОРІЯ ОПАНАСІВНА, кандидат філологічних наук, доцент, Харківський національний університет ім. Провідна установа: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра германського, загального та порівняльного мовознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Захист відбудеться "9" червня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 Харківського національного університету ім. З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім.Результатом сучасного етапу розвитку лінгвістики тексту є закономірне звернення до феномену інтертекстуальності, який визнається умовою існування будь-якого тексту, та критичне осмислення існуючих підходів до вивчення цього явища. Теоретичні та філософські положення постмодернізму знаходять свою рефлексію в рамках лінгвістики тексту, а вироблена методика оцінки постмодерністських текстів (див. роботи R. Знищення меж тексту, породження "універсуму текстів", "загального тексту", розчинення субєктивності автора в створюваному ним тексті і "текстуалізація" дійсності та історії призводять до сприйняття людської культури як єдиного "інтертексту" (M. Таким чином, актуальність вивчення способів реалізації інтертекстуальних звязків одиницями тексту визначається необхідністю аналізу ще недосліджених аспектів лінгвістики тексту та лінгвостилістики; інтересом до виявлення проявів інтертекстуальності в художніх текстах, а також значущістю категорії інтертекстуальності для розуміння будь-якого тексту; необхідністю подальшої розробки теорії інтертекстуальності як у плані методологічних питань (розширення набору інтертекстуальних елементів, перелік їх функцій тощо), так і в плані практичного аналізу (визначення ролі і специфіки інтертекстуальних елементів у художніх текстах окремо взятої країни, епохи, окремого типу тексту та автора). Категорія інтертекстуальності визначається як реалізація різних типів міжтекстових звязків за допомогою інтертекстуальних елементів (1) одного й того ж тексту, а також звязків типу (2) "текст - текст", (3) "текст - культура/епоха", (4) "текст - мова", що дозволяє сформувати цілісну картину уявлень про феномен інтертекстуальності.Женетта не забезпечує їх повного опису, а фіксує здебільшого інтертекстуальну взаємодію по типу "текст - текст", виділяючи інтертекстуальність як присутність в одному тексті двох і більше текстів (цитата, алюзія, ремінісценція тощо); паратекстуальність як відношення текста до свого заголовка, епіграфа, післямови; метатекстуальність як коментуюче посилання на свій претекст; гіпертекстуальність як пародіювання одним текстом другого (стилізація, пародія тощо) та архітекстуальність, під якою розуміють жанровий звязок текстів. Такий підхід дає можливість кваліфікувати категорію інтертекстуальності як реалізацію в художньому тексті за допомогою інтертекстуальних елементів різних типів міжтекстової взаємодії і, поряд з уже зафіксованими типами звязку (1) одного і того ж тексту, (2) "текст - текст", виділити і розглянути такі типи інтертекстуальних відносин, як (3) "текст - культура/епоха" (при якому людська культура сприймається як єдиний претекст), а також (4) "текст - мова", коли вирішення текстової аномалії відбувається не за рахунок фіксації актуального звязку з іншим текстом, а завдяки зверненню до простору безпосередньо мовної памяті, що дало змогу доповнити набір інтертекстуальних елементів через включення в нього реалій - елементів типу міжтекстового звязку "текст - культура/епоха", а також архаїзмів, історизмів, поетизмів, латинізмів та оказіоналізмів як елементів міжтекстового звязку "текст - мова". Женетта заголовок і епіграф мають розглядатися як паратекстуальні елементи, тобто елементи одного й того ж тексту, то в разі посилання на заголовок в тексті-реципієнті, він розглядається як цитата в "чужому" тексті, що автоматично відносить його до елементів типу інтертекстуальних відносин "текст - текст". Отже, інтертекст, як текстова реалізація інтертекстуального посилання в тексті-реципієнті, породжує конструкції "текст у тексті" і "текст про текст", що відновлюються в тексті-реципієнті з опорою на "семантичну память тексту", а також "память слова": референційну, комбінаторну, звукову і ритміко-синтаксичну.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ