Рак ендометрію: метилування генів hМLН1 і АРС, як фактори ризику та закономірність прогресування - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наукНауковий керівник: доктор медичних наук, професор Карташов Сергій Михайлович, завідувач кафедри онкологічної гінекології Харківської медичної академії післядипломної освіти. Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Воробйова Люся Іванівна, Державна установа «Національний інститут раку», керівник науково-дослідного відділу онкогінекології; Захист дисертації відбудеться «16» квітня 2008 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.560.01 в Державній установі «Національний інститут раку» (03022, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи «Національний інститут раку» (03022, м.У структурі злоякісних новоутворень рак ендометрію (РЕ) залишається однією з найпоширеніших форм новоутворень, складаючи 7,9% і посідаючи 4-те місце серед онкологічних захворювань у жінок (Шалімов С.О., Федоренко З.П., Воробйова Л.І., Гулак Л.О., 2006). В останні десятиліття у світі відзначене збільшення захворюваності на РЕ, а показник захворюваності в Україні в період з 1996 до 2006 року збільшився з 20,7 до 25,2 на 100 000 населення (Бюлетень національного канцер-реєстру України №7). Основними причинами, що впливають на зростання захворюваності жінок на РЕ, є збільшення тривалості життя, збільшення кількості жінок з нейроендокринно-обмінними порушеннями, збільшення кількості генетичних порушень і не завжди адекватне використання гормональних препаратів з високим вмістом естрогенів. В останні роки велика увага приділяється епігеномним порушенням, зокрема питанню метилування генів, яке призводить до порушення функціонування гена. Оскільки рак товстої кишки і рак ендометрію відносять до гормонозалежних пухлин, логічно припустити, що ці гени відіграють роль і у виникненні та розвитку раку ендометрію.У репродуктивному періоді хворі отримували: ДЕПОПРОВЕРА 400 мг 1 раз на тиждень внутрішньомязово, сумарною дозою 4 - 5 г (залежно від ваги тіла) потім, дуфастон 10 мг двічі на день (per os) - 2 місяці в неперервному режимі, потім дуфастон по 10 мг 1 раз на день (per os) протягом 2 місяців; у клімактеричному періоді: ДЕПОПРОВЕРА 400 мг 1 раз на тиждень внутрішньомязово, сумарною дозою 5 - 6 г (залежно від ваги тіла), потім, дуфастон 10 мг двічі на день (per os) - 2 місяці в неперервному режимі, потім дуфастон по 10 мг 1 раз на день (per os) протягом 2 місяців; у менопаузальному періоді - ДЕПОПРОВЕРА 400 мг 2 рази на тиждень внутрішньомязово, сумарною дозою 9 - 10 г (залежно від ваги тіла). ген гіперплазія рак ендометрій Визначення метилування генів HMLH1 і АРС було проведено на матеріалі 130 хворих на залозисту гіперплазію ендометрію, 14 - на атипову гіперплазію ендометрію, 220 - хворих на рак ендометрію. Було встановлено, що частота метилування гена HMLH1 у хворих на залозисту гіперплазію, діагностовану вперше, склала 7,7±3,1%, а в групі хворих на рецидивну гіперплазію - вірогідно зросла до 23,1±5,8%. При метилуванні гена АРС були отримані наступні дані: у хворих на залозисту гіперплазію ендометрію, діагностовану вперше, частота метилування склала 7,7±2,7%; у хворих на рецидивну гіперплазію ендометрію - 15,4±5,0%, а у хворих на атипову гіперплазію ендометрію - 21,4±10,9% випадків. У хворих на рецидивну гіперплазію в репродуктивному періоді частота метилування генів HMLH1 і АРС була однаковою: 12,5% і 12,5%, у клімактеричному періоді - 29,2 % і 16,7% випадків і в періоді менопаузи - 25,0% і 16,7% випадків відповідно.У дисертації на великому клінічному матеріалі встановлена зміна регуляції експресії генів HMLH1 і АРС шляхом їх метилування при гіперпластичних процесах і РЕ, що має значення для клінічного перебігу цих процесів. Аналіз частоти метилування генів HMLH1 і АРС у хворих на гіперплазію ендометрію, рецидивну гіперплазію, атипову гіперплазію та РЕ свідчать що обидва досліджуваних гени мають значення в розвитку атипових і неопластичних змін в ендометрії, бо за ступенем прогресування хвороби відмічається збільшення порушень функції генів HMLH1 і АРС у 3 і 2,5 раза відповідно. У хворих з гіперпластичними процесами (залозиста, рецидивна та атипова гіперплазії) і епігеномними порушеннями генів HMLH1 і АРС ефект від гормонотерапії синтетичними прогестинами зменшується вдвічі (при порушенні функції гена HMLH1 ефект був відсутній у 45,5%, а гена АРС - у 47,1% випадків), що можна повязати зі зниженням репаративних властивостей генів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ