Радянсько-польські дипломатичні відносини в контексті польської "політики рівноваги" (січень 1934 — травень 1935 рр.) - Статья

Анотація

радянський польський рівновага міжвоєнний

Радянсько-польські дипломатичні відносини в контексті польської «політики рівноваги» (січень 1934 - травень 1935 рр.)

Н. Ю. Олещук

В статті висвітлюється трансформація радянсько-польських дипломатичних відносин під впливом зростання німецької загрози в Європі.

Ключові слова: Східний пакт, політика рівноваги, Ю. Бек, М. Литвинов



На сьогодні міжнародна стратегія України характеризується невизначеністю і постійним пошуком вибору між Сходом і Заходом. Європейський Союз і Росія як дві потужні сили на міжнародній арені вимагають від українського МЗС визначеності та чітких орієнтацій. У цьому контексті надзвичайно корисним є звернення до історичного досвіду «малих держав», яким доводилося балансувати між своїми потужнішими сусідами. Таким досвідом є доля Польської Республіки в 1930-х рр., якій довелося доводити право на існування, тримаючи рівновагу між СРСР та Третім Рейхом.

Дипломатія СРСР передвоєнних років досліджувалась у працях радянських істориків і представлена комплексними працями - «История внешней политики СССР» [1] й «История дипломатии» [2]. Чи не єдиною узагальнюючою роботою з історії радянсько-польських відносин міжвоєнного періоду є «Очерк истории советско-польских отношений» [3], виданий 1979 р., але, не дивлячись на багатий фактичний матеріал, праця «страждає» на політичну заангажованість та упередженість. Слід відзначити й роботу польського історика Г. Батовскі [4], яка стала спробо комплексного аналізу польської зовнішньополітичної діяльності та дипломатії міжвоєнного періоду.

Польську зовнішню політику та відносини між Польщею і СРСР першої половини 1930-х рр. вивчала радянська дослідниця І. Міхутіна, праця якої [5] не втратила наукове значення і дотепер. Нові методологічні підходи та широкий доступ до джерел відкрили нові можливості для подальшого вивчення проблеми, зокрема, перегляду усталених штампів радянської історіографії. Ця тенденція простежується в роботах сучасних російських - Л. Нєжинський [6], Ю. Іванов [7], українських - Л. Зашкільняк [8], О. Алексієвець [9] і польських істориків М. Захаріаса [10], М. Корната [11], В. Матерскі [12], С. Грегоровича [13]. Останні загалом виправдовують «польську політику рівновіддаленості» як єдино можливу та доводять, що зовнішня політика СРСР міжвоєнного періоду була спрямована на знищення Польської держави. Насамперед варто з’ясувати причини застосування польським керівництвом «політики рівноваги» та її реалізації. Актуальність цього зумовлена політичною заангажованістю радянської історіографії, яка не бажала розуміти пронімецьку орієнтацію Польщі. Саме це і визначило мету нашої розвідки.

Початок 1930-х рр. позначився значним успіхом щодо розвитку мирних відносин у Східній Європі, закладених ще пактом Бріана-Келлога. Підтвердженням цьому є підписаний 25 липня 1932 р. Пакт про ненапад між СРСР та Польщею, терміном на три роки [14, 436439]. На зближення Польщі та СРСР у цей час впливали два чинники європейської політики: створення державного блоку у формі директорату, за участі Англії, Франції, Німеччини, Італії [15, 40] та прихід до влади в Німеччині 1933 р. нацистської партії, що помітно змінило міжнародну ситуацію [13, 44]. Агресивні плани німецького керівництва були спрямовані і проти Польщі, а саме - на приєднання до Рейху міста Данцига. Боячись територіальних зазіхань Німеччини, Польща разом з Прибалтійськими державами (окрім Литви), Румунією, Афганістаном, Персією, Туреччиною та СРСР підписала 3 липня 1933 р. Конвенцію про визначення агресії [16, 388-392], де вона була чітко визначена.

Польська дипломатія, переконавшись, що між Польщею та СРСР утвердився курс на мирну співпрацю, поступово почала спрямовувати зусилля на пошук порозуміння з Німеччиною. У середині липня 1933 р. радянські дипломати повідомили про такі спроби, що означало згортання розвитку відносин з Москвою [16, 355]. З цього моменту польська зовнішня політика поступово почала дистанціюватися від попередньої тісної співпраці з Францією та СРСР.

На початку 1934 р. А. Гітлер оголосив про переозброєння Німеччини [17, 261]. Такий крок нацистів не занепокоїв Польську державу, а Ю. Бек 5 січня 1934 р. заявив, що озброєння є «дрібницями». Втім, розуміючи можливість зіткнення, 26 січня поляки підписали в Берліні «Декларацію про мирне вирішення питань та незас- тосування сили між Польщею та Німеччиною» [18, 766]. При цьому, польські політики усвідомлювали, що радянсько-німецьке зближення (перерване приходом до влади в Німеччині нацистської партії) є питанням часу, відтак, були впевнені, що повернення радянсько- німецької співпраці стане загибеллю для Польської держави [10, 167]. Зрештою, Польща отримала те що хотіла - договори із сусідами, які гарантували їй мир.

Однак в європейській дипломатії відразу поширилися плітки про те, що між Польщею та Німеччиною був підписаний секретний наступальний договір [19, 48].