Радянська система органів державної влади і управління - Курсовая работа

Утворення та розвиток державного апарату, як і будь-яке історичне явище, являє собою результат поєднання і взаємодії ряду факторів: субєктивних уявлень керівників держави про найбільш оптимальний пристрій керування; обєктивних потреб розвитку політичної, економічної і духовної сфер з урахуванням ролі держави; внутрішніх джерел саморозвитку самого апарату. При народженні радянської держави її лідери проголосили повний розрив з минулим, руйнування старої державної машини та створення абсолютно нової держави, ще не баченої в історії людства. Період з 25 жовтня 1917 року до грудня 1922 року був часом спроб реалізувати на практиці ідею «держави-комуни» у важких умовах внутрішньої економічної і політичної розрухи, розвалу армії, крихкого перемиря на фронті. Це означало руйнування старого державного апарату управління, передачу влади Радам, налагодження горизонтальних і вертикальних звязків між вищими, центральними і місцевими органами влади і управління. Головним завданням було зберегти владу в руках комуністичної партії, забезпечити перемогу над численними збройними супротивниками.З 649 делегатів, які були зареєстровані на початку зїзду, 390 було більшовиків, 160 лівих есерів. До порядку денного зїзду було включено питання: про організацію влади, про війну і мир, про Установчі збори. Тим самим було покладено початок радянської зовнішньої політики, в основу якої було взято ленінський принцип мирного співіснування держав з різним соціально-економічним устроєм. На II зїзді Рад було обрано перший Радянський уряд - Рада Народних Комісарів (РНК) на чолі з В.І. Леніним. 13 січня 1918 відкрився III Всеросійський зїзд Рад селянських депутатів, який прийняв рішення про злиття з III зїздом Рад робітничих і солдатських депутатів.На цьому зїзді була затверджена нова Програма партії, розроблена В.І. Леніним. При Революційній військовій раді республіки (РВВР) був сформований політвідділ, який у квітні 1919 року, на підставі рішення VIII зїзду, перетворився в Головне політичне управління Червоної Армії. До XII зїзду кількісний склад ЦК становив від 23 (VII зїзд) до 46 осіб (XI зїзд). У ньому підкреслювалося, що вони створюються «з метою зміцнення єдності і авторитету партії» і повинні боротися «з вкрадаючимся в партію бюрократизмом, карєризмом, зловживаннями членів партії своїм партійним і радянським становищем, з порушенням товариських відносин всередині партії, з поширенням безпідставних і неперевірених, ганьблячих партію або її членів, чуток і інсинуацій та інших подібних відомостей, які порушують єдність і авторитет партії». Вперше фінансовий звіт був представлений VI зїздові від імені ЦК РСДРП (б), а в прийнятій зїздом Статут РСДРП увійшло положення про обрання ревізійної комісії на партійному зїзді.У цьому сенсі першим «управлінським» документом нової народжуваної влади слід визнати звернення II зїзду Рад «Робітникам, солдатам, селянам!», Прийняте на першому засіданні зїзду 25 жовтня 1917 року. Діяльність Рад на першому етапі їх розвитку визначалася основними завданнями та функціями Радянської держави у цей час: придушення повалених експлуататорських класів, господарсько-організаційна та культурно-виховна робота, спрямована на створення соціалістичних способів виробництва, охорона соціалістичної власності та зміцнення оборони країни. У перший час після Жовтневої революції Ради розгорнули боротьбу проти скинутих експлуататорських класів, придушували контрреволюційний саботаж, організовували захист країни від зовнішніх ворогів, постачання міст продовольством і приступили до соціалістичної перебудови економіки, культури, побуту; діяльність рад охоплювала всі сфери життя країни. Зїзд створював Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК), який виконував функції верховної влади між зїздами Рад. Проведення в життя конституційних норм влади і управління утруднялося умовами розрухи та громадянської війни в країні.

Отже, починаючи з першого розділу, підведемо підсумки курсової роботи. Історія радянського державного управління бере початок з другого зїзду Рад. Створення нової системи державного управління починалося з вироблення і проголошення певних політичних постулатів. У цьому сенсі першим «управлінським» документом нової народжуваної влади слід визнати звернення II зїзду Рад «Робітникам, солдатам, селянам!», Прийняте на першому засіданні зїзду 25 жовтня 1917 року. Цей документ проголошував встановлення радянської влади, тобто утворення Радянської держави. Діяльність Рад на першому етапі їх розвитку визначалася основними завданнями та функціями Радянської держави у цей час: придушення повалених експлуататорських класів, господарсько-організаційна та культурно-виховна робота, спрямована на створення соціалістичних способів виробництва, охорона соціалістичної власності та зміцнення оборони країни. У перший час після Жовтневої революції Ради розгорнули боротьбу проти скинутих експлуататорських класів, придушували контрреволюційний саботаж, організовували захист країни від зовнішніх ворогів, постачання міст продовольством і приступили до соціалістичної перебудови економіки, культури, побуту; діяльність рад охоплювала всі сфери життя країни. Ліквідовуючи буржуазні органи влади та місцевого самоврядування (земства, думи), Ради створювали новий апарат управління. Функції та завдання Рад визначалися в декретах Радянського уряду. Керівництво Радами здійснював Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС).

Зїзд сформував верховні і центральні органи влади. Верховним органом був оголошений Всеросійський зїзд Рад. Він міг вирішувати будь-які питання державної влади і управління. Зїзд створював Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК), який виконував функції верховної влади між зїздами Рад.

Центральним органом влади стало утворення за рішенням II зїзду Рад уряду - Ради народних комісарів (Раднарком, РНК). Раднарком, налагоджуючи управлінську систему, видавав декрети не тільки загального характеру, але і з управління конкретними ділянками роботи або галузями господарства. Відмінною рисою нових органів влади і управління було зєднання законодавчих і виконавчих функцій. Силу закону мали не тільки постанови зїзду Рад і ВЦВК, але і декрети Раднаркому і навіть акти окремих наркоматів.

Проведення в життя конституційних норм влади і управління утруднялося умовами розрухи та громадянської війни в країні. Звідси виникала особливість початкового етапу розвитку радянської державності: в управлінні країною важливу роль зіграли надзвичайні органи влади. До надзвичайних органам управління відноситься і Рада робочої і селянської оборони (Рада оборони), яка стала верховним органом управління в роки громадянської війни. Постанови Ради оборони стосувалися не тільки важливих питань, але й усіх галузей народного господарства та роботи всіх відомств.

2 розділ курсової роботи був присвячений партійним організаціям. Вони були центральною ланкою в системі державного управління. З 25 жовтня 1917 р. РКП (б) стала правлячою партією. Природно, змінилася роль партійних зїздів. Якщо раніше головним змістом їх роботи було обговорення можливих шляхів взяття влади, то тепер найважливішим завданням стало її утримання і пошуки тієї політики, яка дозволила б це зробити. У роки громадянської війни зїзди проходили в атмосфері гострих дискусій. Хоча в країні складалися однопартійна система і диктатура комуністичної партії, в самій РКП (б) ще зберігалися традиції вільного і відкритого обговорення дискусійних проблем. Результатом було виникнення на зїздах фракцій і угруповань: «лівих комуністів», «військової опозиції», групи «демократичного централізму», «робітничої опозиції», «платформи десяти» та ін..

Якісно новим кроком стало прийняття на X зїзді РКП (б) резолюції «Про єдність партії». Вона забороняла утворення угруповань і яких-небудь фракційних виступів. По суті, будь-кого хто виступав проти керівництва партії можна було звинуватити у фракційності і групівщині. Починаючи з XI зїзду РКП (б), все більшу і вирішальну роль у підборі делегатів став грати партійний апарат.

Центральний комітет (ЦК) був найвищим органом комуністичної партії в проміжках між зїздами партії. ЦК складався з двох частин: членів і кандидатів в члени ЦК. Його Пленуми (збори у повному складі) проходили не менше двох разів на місяць. Фактичне ж керівництво партією було зосереджено в руках виконавчих органів ЦК - Оргбюро (яке відало підбором і розстановкою кадрів), Секретаріату (за допомогою якого планомірно формувався партійний апарат), Політбюро (яке було вищим виконавчим органом ЦК) і генсека ЦК (формально вищого керівника апарату комуністичної партії). РКП (б) постійно зміцнювала і розширювала свої ряди, вдосконалювала свій партійний апарат. Однією з головних завдань було усунення невідповідності організаційної структури партії і Рад. Ради були організовані стосовно адміністративно-територіального поділу країни. Партійні ж організації були переважно на промислових підприємствах. І необхідно було створити губернські, повітові і волосні партійні комітети. В основному створення такого апарату було здійснено у другій половині 1918 року. Таким чином, в ході цього періоду склалася певна структура органів державної влади і управління. В її основі формально лежала система Рад зверху до низу. Державний апарат будувався за галузевим принципом і охоплював всі галузі господарства і культури. Разом з тим, компетенція конституційних органів була серйозно обмежена надзвичайними установами. Нагляду за забезпеченням законності і дотриманням законів серйозно заважали відсутність ряду основоположних документів у цій сфері, множинність контролюючих та розпорядчих органів, нечіткість у взаємовідносинах органів влади та управління тощо. Нарешті, в цей час починається процес формування такого унікального явища в історії державного будівництва, як «партія-держава».

1. История России в мировой цивилизации: документы и материалы (1917-1920гг.): Учеб. пособие / Сост.: М.Т.Когут, С.А. Мордвинцева, В.Д. Полканов, Н.И. Хроменкова: Под ред. М.Т. Когут. - Омск: Изд-во ОМГТУ, 1999. - 188 с.

2. История Коммунистической партии Советского Союза: в 6-ти томах. / Т.3.: Коммунистическая партия - организатор победы Великой Октябрьской социалистической революции и обороны Советской республики. Март 1917-1920 г. Кн. 2 (март 1918-март 1920 г.). - М.: Политиздат, 1968г. - 607 с.

3. Камалова Г.Т. Хрестоматия по курсу отечественного государства и права/ Ч. 2. - Челябинск: Издательство «Полиграф-Мастер», 2007. - 179 с.

4. Антонова Л.И. О всероссийских съездах советов в 1917 - 1922 гг. // Правоведение. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967, № 2. - С. 7 - 19

5. Верт Н. История советского государства. 1900-1991./ Второе изд., испр. [Пер. с фр.]. - М.: Весь мир, 1998. - 544 с.

6. Высшие органы государственной власти и управления России. 1Х-ХХ вв.: Справочник. / Под общ. ред. А. С. Тургаева. - СПБ.: Издательство СЗАГС; Издательство «Образование -Культура», 2000. - 368 с, 7. Игнатов В.Г. История государственного управления России. Учебник. - РНД.: Феникс, 2002. - 608 с.

8. Исторические чтения на Лубянке. 1998 год. Российские спецслужбы на переломе эпох: конец XIX века - 1922 год. - Москва; Великий Новгород, 1999. - 123 с.

9. История государства и права России: учебник для вузов / отв. ред. С.А. Чибиряев. - М.: Былина, 2001. - 528 с.

10. История государственного управления в России: Учебник. / Под общ. ред. д. ист. н., проф. Р.Г.Пихои. - М.: Изд-во РАГС, 2002. - 384 с.

11. История отечественного государства и права. Учебник. Ч. 2 / Кутьина Г.А., Мулукаев Р.С., Новицкая Т.Е., Портнов В.П., и др.; Под ред.: Чистяков О.И. - М.: БЕК, 1997. - 496 c.

12. История России:Учебник./ Орлов А. С., Георгиев В. А., Георгиева Н.Г., Сивохина Т. А. - М.:«ПРОСПЕКТ», 1997.-544 с.

13. История СССР. Эпоха социализма: учебник для вузов по спец. "История" / Ред. С.А. Сераев. - 3-е изд.,перераб.и доп. - Москва : Просвещение, 1983. - 576 с.

14. Карр Э. X. Русская революция от Ленина до Сталина. 1917-1929: Пер. с англ. Л. А. Черняховской. - М.: "Интер - Версо", 1990. - 208 с.

15. Коренев В.И. Отечественная история в схемах и таблицах/ учебное пособие - Орел: Орел ГТУ, 2007. - 63 с.

16. Краснов Ю.К. История государства и права России/ Учебное пособие. Ч. 1. - М.: Российское педагогическое агентство, 1997. - 288 с.

17. Леонов С. В. Советская государственность: замыслы и действительность (1917-1920 гг.) // Вопросы истории. - 1990 . - № 10. - С. 29-46.

18. Мунчаев Ш.М., Устинов В.М. Политическая история России. От становления самодержавия до падения Советской власти. - М.: НОРМА - ИНФРА, 1999. - 800 с.

19. Право на репрессии: Внесудебные полномочия органов государственной безопасности (1918-1953). Монография. - Жуковский; М.: Кучково поле, 2006. - 480с.

20. Политические партии России: история и современность/Под ред. А. И. Зевелева, Ю. П. Свириденко, В. В. Шелохаева. - М.: “Российская политическая энциклопедия” (РОССПЭН), 2000. - 631 с.

21. Сырых В.М. История государства и права России. Советский и современный период: Учебное пособие. - М.: Юрист, 2000. - 488 с.

22. Тимошина Т. М. Экономическая история России. - М.: Информационно-издательский Дом ``Филинъ``, - 1998. - 432 с. LISTENREAD PHONETICALLYDICTIONARY - View detailed dictionary Размещено на