Радянська політика соціального забезпечення населення у контексті становлення тоталітарної держави та суспільства у 1920-х рр. (за матеріалами держархіву Херсонської області) - Статья
Аналіз напрямків більшовицької політики у галузі соціального забезпечення населення. Формування структури радянського тоталітарного режиму у період його становлення у 1920-х рр. Введення ряду джерел із фондів Державного архіву Херсонської області.
При низкой оригинальности работы "Радянська політика соціального забезпечення населення у контексті становлення тоталітарної держави та суспільства у 1920-х рр. (за матеріалами держархіву Херсонської області)", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Радянська політика соціального забезпечення населення у контексті становлення тоталітарної держави та суспільства у 1920-х рр.Сучасний етап розвитку українського суспільства та розбудова відносин між ним, окремими соціальними верствами і державою детермінують потребу у вивченні історичного досвіду реалізації соціальної політики в радянській Україні 1920-х рр., зокрема, особливостей її використання більшовиками для утвердження комуністичного режиму та становлення тоталітарної моделі організації суспільного життя. ХХ ст. у західному середовищі термін тоталітаризм набуває все більшої поширеності і застосування для позначення політичних систем (режимів) спочатку у фашистській Італії та нацистській Німеччині, а потім і більшовицькому СРСР [2, с. Значною мірою це пояснюється низкою причин: по-перше, відсутність широкого доступу до радянських джерел зумовлювала орієнтацію аналізу західних науковців переважно на італійську та німецьку форми тоталітаризму, вже за аналогіями з якими конструювалася його радянська модель; по-друге, на відміну від фашистської Італії та нацистської Німеччини, СРСР вийшов переможцем з Другої світової війни і перетворився на наддержаву, з інтересами якої так чи інакше було потрібно рахуватися, тому у період “розрядки” критика радянської системи та її пряме ототожнення з фашизмом і нацизмом навіть вважалися дурним політичним тоном; по-третє, “відлига” та поява тенденцій лібералізації в СРСР спричинили обмеження багатьма дослідниками тоталітарного періоду в радянській історії виключно “сталінською” добою. Однак треба відзначити, що виділення рівнів та компонентів у тоталітаризмі не варто абсолютизувати: в умовах реальності таке розмежування є досить відносним, а межа між згаданими елементами розмитою, адже всі інтелектуальні моделі - це лише розумові конструкції, своєрідні ідеальні типи, що тільки наближаються до дійсності, яка є набагато складнішою за будь-яку концептуалізацію. Попри складність до практичного застосування (окремі аспекти та напрямки радянської політики соціального забезпечення у реальності могли бути виявами не одного, а відразу кількох елементів тоталітаризму; або ж навпаки - один напрямок соціальної політики міг спричиняти формування кількох компонентів тоталітарної структури), така теоретична конструкція є гнучкішою за класичні схеми тоталітаризму, адже враховує його “хамелеоноподібність”, адаптивність і трансформації, та може бути використана у якості аналітичного інструментарію не лише для вивчення соціального забезпечення, а й інших історичних явищ і процесів (у залежності від потреб і хронологічних рамок дослідження перелік елементів тоталітаризму може скорочуватися або розширюватися, - він не є сталим).
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
