"Його Світлості пану Воєнному Генерал-Губернатору Галіції": доповідна записка російського інженера про стратегічне значення окупованого соляного заводу в Дрогобичі (1914 р.) - Статья

УДК 930 (44)“ХХ”(1914) Його Світлості пану Воєнному Генерал-Губернатору Галіції: доповідна записка російського інженера про стратегічне значення окупованого соляного заводу в Дрогобичі (1914 р.) Богдан Лазорак. Анотація У статті вперше публікуються матеріали, які стосуються ревізії соляної промисловості Галичини в часі російської окупації, зокрема докладний опис соляного заводу в Дрогобичі від 23 жовтня 1914 р. Доповідна записка російського гірничого інженера Г. Марковського, який у вересні-листопаді 1914 р. ретельно вивчав роботу 9-ти соляних заводів, їх структуру, адміністративний уряд, рентабельність та програму інкорпорації до російської економіки свідчить про особливе стратегічне значення дрогобицької солі для економіки окупаційної влади, а також дає змогу реконструювати обставини процесу її виробництва та цінову політику в соляній торгівлі в умовах війни. Натомість історія стратегічних об’єктів “Галицької Каліфорнії”, таких як нафтові родовища, нафтопереробні заводи та соляний промисел, на ґрунті котрих, фактично, зароджувалися “загарбницькі апетити” Російської імперії до Прикарпаття, досі залишалися поза увагою дослідників. При цьому інша їх частина у різний час усіма можливими методами вивозилася в архівосховища Росії. Нарешті досі не вивчено питання використання ресурсів соляного промислу Галичини для оперативного забезпечення фронту російської армії, адже саме це викликало пришвидшення темпів роботи місцевої промисловості загалом. Згідно із циркуляром генерал-губернатора Галичини графа Георгія Бобринського від 27 вересня 1914 р. окупаційній російській адміністрації було запропоновано терміново конфіскувати усе рухоме і нерухоме майно у тих мешканців Галичини, які евакуювалися із австрійською армією подалі від фронту, не залишивши на місцях довірених осіб чи родичів. У зведеній відомості про стан промисловості в Галичині у вересні 1914 р. зазначалося про стратегічне значення: нафти, солі, каїніту, гірського воску, кам’яного вугілля, цинку, олова та ін.4. У 15 § тимчасового положення про управління фінансовими справами Галичини зазначалося, що адміністративні і господарські витрати з експлуатації тютюнової та соляної монополії (відповідно до пункту 8 статті 403 “Положення про польове управління військ у воєнний час”) належать юрисдикції Воєнного генерал-губернатора Галичини, який діє згідно із бюджетом, поданим уповноваженими у справах фінансів та з урахуванням прибутків від згаданих підприємств5. Порівнюючи діяльність дев’яти соляних заводів Східної Галичини (Ляцьке, Дрогобич, Стебник, Болехів, Долина, Калуш, Делятин, Ланчин та Косів), Г. Марковський не тільки аналізує економічний потенціал кожного із них та їх родовищ (кам’яної та сирої солей), але й наводить статичні показники щодо внутрішньої фінансової перспективи у розвитку цих підприємств, враховуючи точні суми витрат на утримання промислу та прибутків від проданої солі. 9 вересня 1914 р. комендант Дрогобича осавул Ткачов призначив Карла Бланко директором цього заводу і зобов’язав його повністю відповідати за усі роботи, вести грошову документацію та матеріальну звітність із відповідним поданням для російської комендатури міста. Львів, 20 жовтня 1914 р. Його Світлості пану Воєнному Генерал-Губернатору Галичини Доповідна записка про соляну промисловість в Галичині Відповідно до основного австрійського гірничого законодавства, надра не належать власнику землі, а є власністю держави, при цьому їх розробка регламентується спеціальними законами. Таким чином, усі місця родовищ кам’яної солі та всі соляні джерела Галичини перебували у розпорядженні австрійської влади, яка із багатьох /1/ отриманих нею у власність солеварних заводів, в момент запровадження монополії, дали можливість зберегти в Галичині роботу 9-ти заводів, а саме у таких місцях: 1. Така сіль добувалась на солеварному заводі в Калуші. На карті Ольшевського21, яка ілюструє сучасний стан гірської промисловості в Галичині, синіми колами позначено дев’ять солеварних заводів, в яких австрійська влада здійснювала виварку солі в Східній Галичині.