"Історія російська" Василя Татіщева: джерела та повідомлення - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ УДК “ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКА” ВАСИЛЯ ТАТІЩЕВА: ДЖЕРЕЛА ТА ПОВІДОМЛЕННЯ 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук ТОЛОЧКО ОЛЕКСІЙ ПЕТРОВИЧ Київ, 2005 Дисертацією є монографія. Робота виконана у відділі історії України середніх віків Інституту історії України НАН України Науковий консультант: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Котляр Микола Федорович, Інститут історії НАН України, головний науковий співробітник. Фактом лишається, що приступаючи до дослідження, історик Київської Русі передусім стикається з проблемою джерел і змушений в якийсь спосіб долати неуникненні обмеження своєї дисципліни. Наука ХІХ століття завершила розшуки, збирання, а великою мірою й публікацію джерел до історії Київської Русі. Відтоді декілька поколінь істориків змушені жити з усвідомленням того, що джерельна база їхньої дисципліни остаточно визначена і суттєвих прирощень очікувати вже не доводиться. Ця праця, писана істориком протягом 1730-х - 1740-х рр., структурована як свого роду зведений літопис: текст розбито на характерні для літописних текстів порічні статті, а першу редакцію “Історії” навіть укладено мовою, близькою до літописної. З моменту появи “Історії Російської” чимало істориків схильні були довіряти її автору й розглядати його твір як безцінну колекцію фрагментів древнього літописання. “Історія Російська” Василя Татіщева містить велику кількість унікальних відомостей, які в науці одержали сумарну назву “татіщевських відомостей”. “Татіщевські відомості” мають особливий статус в науці про Київську Русь. Хоча назва вказує на те, що ми знаємо їх завдяки автору ХVIII ст., переважно в них схильні бачити автентичні фрагменти давнього літописання, а отже, використовувати в дослідженнях практично нарівні з безсумнівними літописними текстами, часом навіть віддаючи їм перевагу перед давніми літописами. До таких належать численні заповіти й передсмертні розпорядження князів, панегірики князям з описами їхньої зовнішності, рис характеру й резюме їхнього правління, “політичні” промови князів та бояр, проекти перевлаштування державного устрою, повідомлення про школи та бібліотеки тощо. Об’єктом дослідження є історичні містифікації в “Історії Російській” Василя Татіщева. Для досягнення мети необхідно було вирішити такі дослідницькі завданя: - визначити, які літописні тексти взяли участь у формуванні тексту “Історії Російської” в обох її редакціях та з’ясувати, з якими фізично збереженими рукописами вони ідентифікуються; - встановити, з якими з відомих типів літописів можна ідентифікувати ті з джерел “Історії”, як яких не вдається віднайти реального рукопису; - дослідити, яке місце посідав вимисел в загальному задумі “Історії Російської” та яку роль відігравали містифікації в формуванні наративу; - окреслити коло сумнівних повідомлень та з’ясувати, як ідеологія Татіщева впливала на появу сталих розрядів відомостей у його праці; - з’ясувати техніку роботи містифікатора та його прийоми аутентизації вимислу; - окреслити рецепцію татіщевих містифікацій в критичній історіографії ХІХ - ХХ ст. та вказати напрямок, в якому “татіщевські відомості” вплинули на формування наукових уявлень про минуле та загальний образ Київської Русі. Для текстів вигаданих в роботі застосовується загальна теорія побудови наративів, розроблена в межах аналітичної філософії історії Артуром Данто. “першої редакції”, і навіть коли на початку ХХ ст. Та саме на 1960-ті - 1970-ті рр. припала публікація декількох книг Б.О. Рибакова, в яких енергійно стверджувалася автентичність усіх без винятку текстів Татіщева. Після Аландського конгресу 1718 р. той сам задумував писати історію, та, не маючи часу, доручив справу своєму підлеглому Татіщеву. Друга частина мусила охоплювати час “от начала руских летописей” до “нашествия татар в 1238-м году”, третя - від монгольського завоювання до “опровержения власти их” Іваном ІІІ (1462 р.), нарешті, четверта мала викладати події до обрання на царство Михайла Романова.