Огляд шляху становлення церковної опозиції в православному середовищі України проти "Декларації" митрополита Сергія Страгородського 1927 року. З’ясування причин виникнення та простеження формування регіональних осередків опозиційних груп та їх діяльності.
«Істинно-православна церква» в Україні (1927-1931 рр.) Тригуб О.П. 29 липня 1927 року в «Известиях» була опублікована «Декларація», підписана митрополитом Сергієм (Страгородським). У свою чергу й Екзарх України митрополит Михаїл (Єрмаков) також підготував «Декларацію» до українських віруючих, яку виголосив 17 листопада 1927 року. На сьогодні історія «ІПЦ» (інші назви - «катакомбники», «йосифлянство», «непоминаючі», «антисергіани») в Україні залишається у колі практично недосліджених проблем, так як роботи з даного питання обмежуються одиницями. Зовсім інший формат має розділ монографії М. Шкаровського, який посвячений українському аспекту проблеми і представляє собою досить детальну проробку матеріалу. Якщо влада ще терпіла РПЦ, що діяла відкрито і йшла на компроміси, то катакомбної зовсім непідконтрольної церкви вони попросту боялися і робили все можливе для її знищення. Так, наприклад, майже відокремлено діяла Херсонська група на чолі із священиком І. Скадовським, який підтримував зв’язки лише з Миколаєвом та Херсонським єпископом Прокопієм (Титовим) [22,Т.ХVI,арк.1-191]. Кадієвська група взагалі ніяких контактів не мала й організувалася винятково на основі неприйняття Декларації митрополита Сергія [22,Т. Сумнівним видається також приєднання до ІПЦ справи Харківських та Дебальцевських стефанівців-подгорновців, які ніякого відношення до інших груп не мали, так як представляли собою істинно-православних християн, але окормлялися в опозиційного єпископату, підтримуючи зв’язок із Варлаамом (Лазаренко), Алексієм (Буєм) і Павлом (Кратіровим) [22,Т.Х,арк.29]. Певна частина опозиціонерів взагалі не проходила по спискам ІПЦ, а були виділені в окремі справи: С.І. Кузьменко (Сумщина), Ф.І. Подолянський, О.П. Лотоцький (Поділля) [12;2]. Ірпінський священик Дмитро Іванов, на допиті від 16 квітня 1931 року вказував, що одним із завдань було складання і поширення листівок, які складалися в різноманітних місцях: Ленінград, В’ятка, Воронеж, Київ і ін. Тісні зв’язки із Києвом мали антисергієвські громади Чернігова. У центрі харківських «істинно-православних» стали колишній Старобільський єпископ Павло (Кратіров), що проживав на правах висланця, священник Григорій Селецький і ігумен Варсонофій (Юрченко), який був висланий з Первомайщини у 1926 році.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
