"Острови" римо-католицизму в західних областях України у 1947-1953 роках - Статья

Автор, враховуючи її, відтворює духовне служіння РКЦ в Західній Україні у сталінський період на джерельних даних державних архівів Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Більше того, влада поступово і методично обмежувала їхню діяльність, знімала їх з реєстрації, закривала костьоли. Ці відносини держави і РКЦ виплили на поверхню в кінці 1980-х років, коли в контексті міжконфесійного протистояння виникла проблема повернення громадам їхнього релігійного майна, костьолів, монастирських приміщень. Свідченням цього є нарада предстоятелів і представників православних автокефальних Церков у Москві 1948 року, яка проходила із гармонійним врахуванням зовнішньої політики сталінізму. Тож і на церковному рівні між Московською патріархією і Апостольським Престолом не було видно конструктивної еклезіологічної перспективи. Ватикан дотримувався позиції, що до тих пір, поки в СРСР немає загальної свободи і немає свободи віросповідання, про встановлення дипломатичних відносин чи хоча б якогось продуктивного діалогу - не може йти мови. По суті, тут Костьол у сталінський період з другої половини 1940-х років став нещасною сиротою: над ним знущалася чужа йому радянська влада, а рідні (Львівська митрополія РКЦ і Апостольський Престол) - не покинули напризволяще, але й захистити і допомогти не мали змоги. На 1947 рік із кількох сотень римо-католицьких костьолів Львівської митрополії РКЦ залишилося діючими близько трьох десятків, те саме стосується і чисельності римо-католицького духовенства. католицизм духовенство радянський атеїзм Так, у Львівській області, у першому півріччі 1947 року налічувалося 10 римо-католицьких священиків, котрі обслуговували зареєстровані і діючі костьоли: • кафедральний костьол Успіння Пресвятої Діви Марії (м. Львів) - адміністратор о. Отже, у цей час у Львівській області легально діючими були тільки 11 костьолів, котрі обслуговували 10 зареєстрованих чи взятих на облік уповноваженого Ради у справах релігійних культів у Львівській області священиків, які прийняли громадянство СРСР і, відповідно, мали радянські паспорти. Зрозуміло, що молодші за віком священики були активнішими у церковно-релігійному житті своїх парохіян, для котрих 12 костьолів було замало. Тому й не дивно, що в червні 1947 року на адресу обласного уповноваженого П. Кучерявого надійшло прохання від 60 римо-католиків м. Але уповноважений їм відмовив, мотивуючи тим, що міськрада прийняла рішення про використання колишнього костьолу під міський кінотеатр, а запропоновану під костьол цвинтарну капличку римо-католики м. Костьол у с. Білий Камінь - через адміністративні зміни кордонів району (раніше це село належало до Золочівського р-ну, а згодом - до Олеського) і костьол Марії Магдалини у Львові - через хворобу о. Вільхового, цей харчовий пункт був закритий, а 14 травня 1948 року органами МДБ було застосовано т. зв. паспортний режим до ченців монастиря, і вони були переселені у монастир до Самбора, котрий влада й закрила у 1950 році.