Сутність та взаємозв"язок обов"язку, відповідальності та справедливості як моральних категорій. Форми моральної референції особистості. Щастя як категорія моральної свідомості. Поради відносно засобів досягнення щастя і чинників, які його обумовлюють.
Відповідальність 3. Справедливість 4. Обовязок Вище ми наводили думку Гегеля про зняття в категоріальному устрої людської свідомості протилежності між субєктом і обєктом. Так, будь-які роздуми й суперечки про добро мало чого були б варті, якби не передбачалося, що за ними стоїть певна незалежна від них сутність, добро саме по собі, в осягненні якого ми можемо помилятися або ж бути більш близькими до істини. Водночас пошуки смислу життя, постаючи з реальної суперечності людського існування, не мають такого позасубєктного мірила, незалежного від життєвого досвіду й рішень конкретної особистості; неповторний смисл існування кожної людини визначається в її власному діалозі зі світом, з буттям. (До певної міри вказана відмінність відповідає наведеному в лекції 1 розрізненню імперативної й оптативної моралі.) Отже, насамперед про ті категорії моральної свідомості, в котрих домінуючим виявляється їх обєктивний аспект; першим у цій низці закономірно постає поняття обовязку. Такої точки зору дотримувався, зокрема, класик англійського утилітаризму І. Бентам, який ввів у цьому звязку спеціальний термін - деонтологія (від гр. deon - потрібне, необхідне і logos - слово, вчення). В радянській літературі недавніх часів розуміння етики як науки про належне висловлював Я. А. Мільнер-Іринін. Перший підхід випливає, зокрема, з ідей німецького філософа І. Канта, творця концепції категоричного імперативу, до цієї ж традиції в етиці можна віднести давніх стоїків і кініків, Лютера, Кєркегора, з-поміж етиків XX ст. Друга точка зору, що пріоритетного значення надає аксіологічним засадам, загалом є більш поширеною; серед її представників слід згадати Епікура, Лукреція, Т. Гоббса, Д. Юма, французьких і англійських матеріалістів XVIII ст , Л. Фейєрбаха, Б. Рассела, М. Шелера [1]. Важливо також відрізняти осмислення в категорії обовязку різноманітних суспільних, професійних і т. п. вимог до людини від того, що становить невідємний зміст морального обовязку як такого. Людина може й повинна сприймати виконання певної сукупності своїх громадянських, виробничих та інших зобовязань як власний особистий обовязок; трапляється, проте, що між морально санкціонованими суспільними вимогами до особистості та її власне моральним обовязком визрівають суперечності, конфлікти, розвязати які може лише сама ж дана особистість як відповідальний субєкт морального вибору й рішення. Як розяснює суть цього вчення сам філософ, усі імперативи (формули веління), які в практичному відношенні визначають волю людини, можуть бути або гіпотетичними, або категоричними. Адже коли я, з яких завгодно міркувань, дозволяю розпоряджатися собою як засобом - я створюю тим самим прецедент, що збільшує можливість такого ставлення до людей узагалі.) Формула третя («формула автономії»): воля людини має бути не просто підкореною законові, а підкореною йому таким чином, щоб вона розглядалася також як така, що дає закони самій собі [4]. Так, віддаючи належне гостроті проблеми збереження життя на Землі, відомий сучасний філософ-етик Г. Йонас формулює у книзі «Принцип відповідальності» оновлений категоричний імператив: «Чини так, щоб результати твого чину не були руйнівними для можливостей життя в майбутньому, або просто не чини шкоди умовинам подальшого існування людства на Землі». Якою мірою людина виконує свій обовязок або ж якою мірою вона винна в його невиконанні - це і є питання про її моральну відповідальність. Адже за будь-яких можливих обставин людина як така, як представник свого роду, є істотою принципово вільною, отже - відповідальною; якщо ми не хочемо зректися власної людяності, ми маємо розглядати себе крізь призму цього нашого ідеального родового стану, маємо, незважаючи на всі конкретно-ситуаційні труднощі, «підтягувати» себе до нього (що, звісно, ще не дає підстав накидати такі завищені мірки іншим - тут кожен тільки сам собі суддя). Слідом за романтичною критикою просвітницьких уявлень про всевладдя універсального Розуму (зокрема в його моральній іпостасі) на саму ідею моральної відповідальності й повязаних з нею цінностей обрушується Фрідріх Ніцше. До таких проблемних понять належать, зокрема, вже розглянуті поняття смислу житті і ставлення до смерті; до цього ж ряду слід віднести й поняття морального ідеалу, щастя тощо, до розгляду яких ми переходимо. обєктивний субєктивний моральний свідомість 4.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
