Поетична творчість Миколи Степановича Гумільова. "Срібна доба" російської поезії. Літературно-критичні позиції М. Гумільова та його сучасників В. Брюсова, В. Іванова, А. Бєлого. Аналіз творчості М. Гумільова відносно пушкінських образів та мотивів.
Однак вивчення творчості Гумільова вирізняється певною однобокістю: переважна увага приділяється поетичному та літературно-критичному доробку письменника, а проза та драматургія традиційно вважаються другорядними, вторинними щодо поезії, і до цього часу вони не викликали особливого інтересу. Тому її аналіз може сприяти більш глибокій інтерпретації багатьох творів Гумільова та привести до нового розуміння його творчості у цілому, що й зумовлює актуальність вивчення новелістики письменника. Серед них у роки, про які мова йде, активно вели творче життя Лев Толстой, Іван Бунін, Купрін, Єсенін, Блок, Маяковський, Мандельштам, Андрій Білий і багато інших видних письменників, що брали участь у суспільній боротьбі і створювали добутки, що відбивали жаркі сутички протиборчих сил. Він написав багато гарних і анітрошки не ворожих нам віршів і зробив багато чудових перекладів, і не можна писати історію російської поезії ХХ століття, не згадуючи про Гумільова, про його вірші, про його критичну роботу як автора книги про російську поезію, про його взаємини з Блоком, із Брюсовим, з іншими видатними поетами. П очинаючи з 1986 року, коли імя М.Гумільова вперше після тривалого замовчування зявилося на сторінках книжок та журналів, зацікавленість його спадком з боку широкого загалу шанувальників та вчених не зменшується.Філософи, поети та письменники, люди, які чутливо сприймали «глибинні тектонічні процеси», віднадходили свої шляхи до єдності: О.П. Поети та філософи прагнули практичного особистісного втілення цієї ідеї. Але з іншого боку, для нього більш характерною є позиція протистояння стихійності, що й відрізняє поета від символістів, для яких хаос був «рідним»[10, с. У сучасному літературознавстві ця ідея корелює з теорією цілісності, згідно з якою поетичний твір, незважаючи на структурність його організації , сприйняється як єдиний організм, а сама цілісність - це «повнота буття», «первісне поєднання всіх буттєвих змістів» (М.М. Гумільов передбачає певні тенденції сучасного літературознавства, в якому осмислення проблематики цілісності / розєднаності виявляється актуальним.Воно дано було по аналогії із золотим століттям - так називали початок XIX століття, пушкінський час. Ідейним підґрунтям розвитку нової російської поезії, став розквіт релігійно-філософської думки, який відбувається в Росії на межі ХІХ-ХХ ст. Нова філософія постає як критична реакція на позитивізм другої половини ХІХ ст. з його національним ставленням до життя як до факту буття виключно матеріального[17, с. Російська поезія "срібного століття" створювалася в атмосфері загального культурного піднесення як значна його частина. Антиномії "своє" - "чуже", "Росія" - "Захід" особливо гостро позначалися в перехідні епохи.Акмеїзм (від грец. ???? - вершина, найвищий ступінь чого-небудь, міць) - модерністська течія в російській поезії 1910-х років, що обєднала Миколу Гумільова, Анну Ахматову, Осипа Мандельштама, Сергія Городецького, Георгія Іванова, Михайла Зенкевича, Григорія Нарбута і «співчуваючих» Михайла Кузьміна, Бориса Садовського та інших митців. Молоді поети створили спілку під назвою «Цех поетов» (існував у 1911 - 1914 роках, потім відновив свою діяльність у 1920-1922 роках), що охопив широке поетичне коло (до «Цеха поетов» входив і О. «Цех поетов» приділяє увагу насамперед професійному поетичному вдосконаленню, він має свій друкований орган - журнал «Гиперборей», який видавав поет і перекладач Михайло Лозинський, «таємничий наставник» «Цеха». Акмеїсти на відміну від символістської туманності проголосили культ реального земного буття, "мужньо твердий і ясний погляд на життя". Однак серед акмеїстів були поети, які у своїй творчості змогли вийти з рамок цієї "платформи" і знайти нові ідейно-художні якості (А. А.Кожне покоління відкриває для себе «свого Пушкіна» перш за все знайомлячись з його творчістю. А.С.Пушкін у своїй творчості зачіпав так названі «вічні теми», які у будь-який час не перестануть хвилювати людство. У творчості М.С.Гумільова можна виділити особливий «пушкінський шар», який з часом стає все більш насиченим перетворюється в особливий принцип побудови поетичного світу, де власна поетика починає будуватися і по-справжньому розумітися тільки у звязку з пушкінською.У збірник "Романтические цветы" увійшов вірш "Жираф" (1907), що надовго стало "візитною карткою" Гумилева в російській літературі. Якась казковість у вірші "Жираф" проявляється з перших рядків: Послушай: далеко, далеко, на озере Чад Изысканный бродит жираф. Микола Гумилев дає читачеві можливість спостерігати за діалогом поета й читача (слухача його віршів) зі сторони. Відомо, що Гумилеву довелось побувати в Африці, власними очами побачити описані їм краси (вірш "Жираф" було написано до першої поїздки Гумилева в Африку). Микола Гумилев, як і інші поэти-акмеисти, використає у своїх добутках не конкретні кольори, а предмети, даючи читачеві можливість у своїй уяві
План
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Естетичні погляди М.С. Гумільова
1.1 «Срібна доба»російської поезії
1.2 М.С.Гумільов і поети акмеїсти
РОЗДІЛ ІІ. Пушкінські мотиви і образи в ліриці М.С. Гумільова
2.1 Образи, мотиви збірників
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
