Публічне і приватне право - Курсовая работа

Проблема поділу права на приватне та публічне стала в Україні настільки актуальною, що до її обговорення долучаються нині представники різних ділянок як теоретичної, так і практичної юриспруденції. Такий інтерес до «приватно-публічної» тематики зумовлюється тим, що вітчизняне правознавство поступово вивільняється від ідеологічних штампів радянської доби, до яких належало, зокрема, повне невизнання приватного права в умовах соціалізму. Звідси - численна кількість наукових робіт, в яких під різними кутами зору (а подекуди й з неоднакових концептуально-методологічних позицій) висвітлюються різні аспекти згаданого дихотомічного поділу права. Можна сказати, що в системі права є норми, регулюючі загальнозначущі, публічні інтереси держави і суспільства, і норми, що виражають інтереси приватних осіб. Якщо виникнення правовідносин і захист субєктивних прав в приватному праві здійснюється лише за ініціативою самих субєктів, то в публічному праві - імперативно, на підставі розпоряджень закону.У сучасній юридичній науці термін "право" вживається в декількох значеннях. Так, громадяни мають право на працю, відпочинок, охорону здоровя, майно т.д., організації мають в своєму розпорядженні права на майно, на діяльність в певній сфері державного і суспільного житті і тому подібне У всіх цих випадках мова йде про праві в субєктивному сенсі, тобто про право, що належить діловій особі, - субєктові права. По-четверте, термін "право" використовується для позначив системи всіх правових явищ, включаючи природне право, право в обєктивному і субєктивному сенсі, тут його синонімом виступає термін "правова система". наприклад, існують такі правові системи, як англосаксонське право, романо-германське право, національні правові системи і так далі. Існують моральні права, права членів суспільних обєднань, партій, союзів, права, що виникають на підставі звичаїв, і так далі, тому особливо важливо дати точне визначення поняття права, встановити ознаки і властивості, що відрізняють його від інших соціальних регуляторів. Право - це обумовлена природою людини і суспільства і що виражає свободу особи система регулювання суспільних відносин, властивість якої є нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.[14;228 - 230] право приватний публічнийОднак про наявність приватного права у цей період можна говорити лише умовно, спираючись на умовиводи, що ґрунтуються на позиціях сучасного праворозуміння; адже правила, які містилися у цих збірках, мали казуїстичний характер і, будучи «перемішаними» із публічними нормами, базувалися на імперативних началах. Зародження ж ідеї дуалізму права, відповідно до якої система права поділяється на дві частини - приватне право та публічне право, слід шукати у періоді античності. «В публічному праві ціле є метою, а окрема людина посідає другорядне становище; навпаки, у приватному праві окрема людина є метою, а ціле (держава) - засобом». З огляду на те, що у праві слід розрізняти змістовний момент (інтерес, користь) і формальний момент (захист, позов), воно має поділятися на приватне та публічне з урахуванням обидвох цих аспектів. Мамутова, різниця між приватним правом та публічним правом полягає в тому, що публічне право - це «правила гри», встановлені державою, а приватне право - це «правила гри», встановлені самими «гравцями» (але охоронювані державою, якщо вони встановлені в рамках закону).Приватне право «обслуговує» в основному потреби приватних осіб (фізичних і юридичних), що не володіють владними повноваженнями і промовців як вільні і рівноправних власників. Приватне право повязане насамперед з виникненням і розвитком інституту приватної власності і тими стосунками, які зароджуються на його основі. Історично «приватне право розвивається одночасно з приватною власністю». Публічне ж право складають норми, що закріплюють і регулюючий порядок діяльності органів державної влади і управління, формування і роботи парламентів, інших представницьких і урядових установ, здійснення правосуддя, боротьбу з посяганнями на існуючий лад. Тому приватне право не може існувати без публічного, бо останнє покликане охороняти і захищати перше.Тема поділу права па приватне й публічне, співвідношення цих двох правових сфер та їх методології залишається однією з найбільш популярних у вітчизняному правознавстві, ймовірно, як затяжна реакція на неприйняття радянською правовою доктриною ідеї дуалізму права. Втім наукові дискусії з цього питання поки що не принесли відчутних результатів, оскільки, як виявилося, вкрай складно визначитися з поняттями приватного і публічного права. Окрім того, за критерієм, який покладається в основу поділу права на приватне і публічне, відповідні наукові концепції можна поділити на: «матеріальні», які використовують для розмежування приватного права і публічного права категорії користі, мети, інтересу, суспільних відносин, юридичних відносин; «формальні», які вирізняють ці галузі права з позицій, зокрема, субєктного скл

План

Вступ

1. Загальні поняття «право» та «система права»

1.1 Поняття права

1.2 Загальне поняття «система права»

2. Основні концепції поділу права на публічне і приватне

2.1 «Матеріальні» концепції поділу права на приватне і публічне

2.2 «Формальні» концепції поділу

3.Поділ права на «публічне» і «приватне». Поняття публічного та приватного права та критерії поділу

4.Співвідношення публічного і приватного права

Висновок

Список використаної літератури