Психолого-педагогічні умови формування культури педагогічного спілкування майбутнього педагога вищої школи - Дипломная работа

Урок, аудиторне заняття, педагогічні засідання, наради, виступи на конференціях - це перш за все спілкування, спілкування із учнями, студентами колегами, з адміністрацією. У наш час пріоритетна увага у реформуванні вищої освіти в Україні надається підготовці нової генерації педагогічних кадрів, що здатна трансформувати в собі нову освітньо-світоглядну парадигму гуманістичного вознесіння самоцінності особистості вихованця. А такий перехід до нового особистісно орієнтовного типу освіти неможливий без суттєвого підвищення рівня педагогічної культури студентів, які в майбутньому будуть педагогами. У звязку з цим особливо гостро постає проблема формування культури спілкування майбутніх викладачів вищої школи. Протягом останніх років у вітчизняній науці зявилося чимало праць, присвячених проблемі підготовки педагогів (Л.Спілкування відіграє вирішальну роль у тому, що і як буде входити в духовний світ людини, якою може бути і реально буває людина. Особливу увагу вони звертають на різноманітність соціальних феноменів спілкування, його природи, сутності, форми; викривають закономірності історичних змін його форм; виявляють взаємозвязки між різними науками; дають визначення ролі спілкування в духовному розвитку особистості. Психологи зазначають, що спілкування - це взаємодія людей, тобто їх вплив один на одного, а також обмін інформацією між людьми під час їхньої взаємодії [28, 74]. Спілкування як педагогічна категорія, за визначенням дослідника, - «це обмін духовними цінностями у формі діалогу у процесі взаємодії учнів з оточуючими їх людьми, вона має вікові особливості: виявляє як обєктивний, так, у певній мірі, педагогічно спрямований вплив на життєдіяльність становлення особистості» [33, 120]. Врешті, лише у спілкуванні - прямому чи опосередкованому - може відбутися найважливіше та найзаповітніше для людської особистості: досягнута єдність сутності та існування, за якої людина зможе в своїх діях відчувати власну повноту та автентичність, а в своїх самоусвідомленнях приймати свої дії та вчинки як внутрішньо виправдані, важливі, необхідні.Компетентність у спілкуванні за субєкт-обєктною схемою полягає у вирішенні передусім репродуктивних завдань, вона охоплює зовнішній поведінковий рівень спілкування, знаходить вираження у орієнтації особистості на використання монологічних стратегій взаємодії з людьми. Савенкової, на думку якої, система комунікативних умінь педагога включає уміння володіти педагогічним контактом, вербальними і невербальними засобами спілкування, здатність орієнтуватися у ситуації педагогічної комунікації, встановлювати і підтримувати зворотний звязок, будувати і реалізовувати план спілкування, соціальної перцепції, створювати творче самопочуття, використовувати «пристосування», завойовувати ініціативу. Дубасенюка підтверджують важливість для розвитку комунікативних умінь таких груп педагогічних умінь, як: гностичні - уміння аналізувати психолого-педагогічну літературу, рівень розвитку власних комунікативних умінь, розвиток діяльності студентів; проектувальні - уміння прогнозувати, передбачати розвиток діяльності студента, моделювати цілі, завдання, зміст, засоби діяльності студентів згідно з індивідуальними особливостями, прогнозувати власну систему роботи; конструктивні - уміння планувати педагогічну діяльність, добирати доцільні форми та методи, передбачати труднощі в її реалізації, конструювати новітні засоби і прийоми; організаторські - уміння стимулювати спілкування колективу студентів і кожного студента зокрема, їх активність, ініціативу [6, 15]. Успіх педагогічної комунікації залежить від того, чи вміє викладач налагодити контакт з аудиторією, від системності його викладу, логіки аргументації, вміння стимулювати студентів для подальшої діяльності, заохочувати, керувати увагою, передбачати конфлікти, розбіжності, знімати емоційне напруження в спілкуванні та усувати барєри, запобігати виникненню конфліктних ситуацій. З наукової літератури відомо, що комунікація виступає засобом реалізації інтегративно-педагогічної діяльності, забезпечуючи: а) міжособистісну інтеграцію (студентів і викладачів, студентів і студентів, педагогів і педагогів);На основі теоретичного осмислення проблеми, аналізу філософських, лінгвістичних і педагогічних концепцій культури ми дійшли висновку, що культуру спілкування необхідно розглядати як важливу складову загальної фахової культури спеціаліста, динамічну особистісну якість, що визначає здатність до ефективного спілкування в контексті професійної взаємодії. Поряд із цим проблема розвитку і формування культури спілкування в системі підготовки майбутніх педагогів вищої школи залишається малодослідженою. За результатом аналізу понять «спілкування», «культура спілкування», їх особливостей та складових було розкрито суть педагогічного спілкування як системи соціально-психологічної взаємодії викладача та молоді. Професійна культура спілкування педагога - це соціально значущий показник його здібностей, уміння здійснювати свої взаємини зі студентами, іншими людьми, здатність