Психолого-педагогічні основи роботи з обдарованими дітьми - Курсовая работа

І як ставитися до обдарованих дітей? Існує думка, що обдаровані діти не мають потреби в допомозі дорослих, в особливій увазі й керівництві. Однак в силу особистісних особливостей такі діти найбільш чутливі до оцінки їх діяльності, поведінки й мислення, вони більше сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини й звязки. Такі діти нерідко з недостатньою терпимістю ставляться до дітей, що стоять на щабель нижче їх у плані розвитку здібностей. Однак проблема діагностики й розвитку високо обдарованих і талановитих дітей на всіх етапах їхнього навчання, проблема розуміння дітьми своєї обдарованості й особистої відповідальності за творчу самореалізацію, проблема навчання та всебічного розвитку такиїх дітей існує.Наприкінці 70-х - початку 80-х розвивається вже зовсім нова, прикладна область психології - психологія талановитих , але не встигаючих у навчанні дітей , у якій вивчаються причини затримок у розвитку талантів у дитячі роки й методи надання психологічної допомоги . Роботи Дж.Гилфорда показали , що до кінця школи багато обдарованих дітей проходять через важкі стани депресії , томущо змушені маскувати від однолітків і дорослих свою обдарованість. На початку 80-х був здійснений великий міжнародний проект по розвитку можливостей високо обдарованих дітей прогнозувати майбутнє, програвати ситуації ризику й можливі виходи з таких ситуацій . В розвитку обдарованих дітей умовно можна виділити дві полярні групи: одна - це діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоційних, регуляторних, психомоторних, особистісних та інших сторін психічного розвитку; друга (переважно особливо обдаровані діти) - це діти, психічний розвиток яких відзначається дисбалансом (дисгармонійністю) щодо рівня сформованості вказаних сторін. Відповідно до психологічних особливостей прояву обдарованісті виокремлюють три групи дітей, які умовно можна назвати: група «епізодичної» обдапрованості (випадкове виявлення і неусвідомлена здатність виконувати певну діяльність краще за інших); група «ситуативної» обдарованість (психічний стан, за якого проживання творчого акту відбувається ніби одночасний «спалах» і пізнавальної, і емоційної, і поведінкової сфер особистості); група «стабільної» обдарованості (обдарованість є особистісною якістю і опосередковує всю життєдіяльність індивіда).Обдарованих дітей у ранньому віці відрізняє здатність простежувати причинно-наслідкові звязки й робити відповідні висновки. Обдарованих відрізняє здатність класифікувати й категоризировать інформацію й досвід, уміння широко використати накопичені знання. Результати дослідження дозволили виділити два критичних періоди в розвитку здібності дітей задавати питання при знайомстві з новим обєктом. Перший критичний період спостерігається у віці від 6 до 8 років: якщо дошкільники відрізняються надзвичайно високою допитливістю, то з переходом до шкільного навчання значна частина дітей (20-25%) стають пасивними; разом з тим в 20-25% дітей спостерігається різке наростання активності, а в більшості-50-60% - активність істотно коливається залежно від умов спілкування й навчання. Моляко виокремлює такі складові обдарованості дитини: задатки, схильності, що проявляються в підвищеній чутливості, у динамічності психічних процесів; інтереси, їх спрямованість, частота і систематичність їх прояву, домінування пізнавальних процесів; допитливість, прагнення створити нове, схильність до розвязання й пошуку проблем; швидкість у засвоєнні нової інформації, утворенні асоціативних масивів; схильність до постійних порівнянь, зіставлень, формування еталонів для наступного відбору; прояв загального інтелекту - швидкість оцінювання й вибору шляху розвязання, адекватність дій; емоційна забарвленість окремих процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на субєктивне оцінювання, вибір; наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, працьовитість, систематичність у роботі, сміливе прийняття рішень;Положення про гармонічний психічний розвиток обдарованих дітей неодноразово піддавалося перегляду протягом всієї історії психолого-педагогічного вивчення феномена дитячої обдарованості. Терасье, обдаровані діти й підлітки часто страждають від так називаної диссинхронии в темпах розвитку інтелектуальної, афективної й моторної сфери; під "диссинхронією" розуміється ефект прискореного розвитку одного із психічних процесів у сполученні зі звичайним (відповідному віку) або навіть уповільненим розвитком іншого [3, c. При цьому він пропонує диференціювати два основних повязаних з диссінхронією аспекту: 1) интернальный, тобто повязаний з гетерогенністю темпів розвитку різних психічних процесів (інтелектуально-психомоторна або афективна диссінхронія), а також з нерівномірністю в розвитку окремого психічного процесу (наприклад, в інтелектуальному розвитку часто спостерігається диссинхронія між процесом оволодіння мовними засобами й здатністю до міркування), і 2) екстернальний - що відображає особливості взаємодії обдарованої дитини або підлітка з його соціальним оточенням (вчителями, батьками й р

План

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ОБДАРОВАНОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ.

1.1 З історії дослідження проблеми обдарованості

1.2 Вікові особливості обдарованості

1.3 Складності психічного розвитку обдарованих дітей

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ.

2.1 Проблеми психодіагностики й розвитку високо обдарованих і талановитих дітей

2.2 Підготовка педагога до навчання обдарованих дітей та взаємодії вчителя з ними

2.3 Рекомендації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ