Психологія особистості керівника - Реферат

На тему: Психологія особистості керівникаперіод революції в управлінні, яка розширила його сферу за межі економіки і промислових підприємств; сприяла вдосконаленню, оновленню управлінських методів і технологій тощо. Усе це ставило нові вимоги до керівників та їхньої управлінської діяльності. Необхідністю використання системного підходу до психології розвитку особистості керівника, що полягає у вивченні досліджуваного феномену як цілісної системи, як сукупності окремих компонентів, взаємодія яких дає змогу виявити нові якості й нові стани, а їх урахування і використання забезпечує ефективне функціонування всієї системи. Для теоретичного та емпіричного дослідження процесу розвитку особистості керівника важливе методологічне значення мають такі принципи системного підходу, як цілісність, ієрархічність, структурність, взаємозвязок системи із середовищем та ін. Як показують результати обслідування працівників центрів зайнятості України, серед них дуже високий відсоток проявів нейротизму - одного із параметрів людини, що відображає картину емоційної реактивності в діапазоні особистісної властивості «емоційна стабільність - нестабільність».Аналіз цих визначень дає змогу зробити загальний висновок: особистість - це системоутворююча характеристика індивіда, що опосередковує його взаємодію із соціальним оточенням. Компонентно-структурний аналіз феномена «особистість» дає змогу на першому рівні сходження від абстрактного до конкретного виділити три його підсистеми: ядро особистості управлінця, управлінську компетентність (периферію ядра особистості), управлінську активність (продуктивні управлінські стратегії - творча взаємодія із підлеглими через рівні управлінської активності, пристосування до соціального оточення і досягнення цілісності власного внутрішнього світу). На другому рівні сходження від абстрактного до конкретного в ядрі особистості управлінця виділяємо три компоненти: життєві диспозиції, життєві спонуки, життєві потенціали. Непродуктивні - співвідношення трьох іпостасей: рецептивний тип, де джерело благ перебуває десь поза особистістю управлінця (а звідси прагнення заволодіти людьми і речами); експлуататорський тип - наявність агресії стосовно людей і речей; нагромаджувальний тип - прагнення зберегти те, що є в наявності; ринковий тип - сприймання самого себе як товару (індивідуальна цінність напряму залежить від тієї ціни, яку можна заплатити на ринку). Це передбачає наявність у структурі особистості управлінця таких характеристик: а) знання соціально-психологічних механізмів, що дозволяють зрозуміти, чим побуджується будь-яка людина до окремих дій, вчинків, діяльності взагалі (мотиви поведінки підлеглих);Усе це сформувало керівника іншого типу, якому властиві благодійність, піклування про робітників, що мало пробуджувати їх інтерес до праці. Провідним у діяльності такого керівника став принцип справедливості з дотриманням вимогливості, а це потребувало поваги і уваги до працівників, уміння прислухатися до їхньої думки, навіть враховувати окремі поради, заохочувати творчий елемент у праці. Вдосконалення системи управління вимагало всебічного її осмислення, що сприяло появі наукових праць, які формулювали нові вимоги до керівника,нові принципи управління. Встановлено,що для прийняття оптимального рішення в різних ситуаціях від керівника вимагають різних якостей: - у системі проблемна ситуація особистість, яка приймає рішення важливими є особливості творчого мислення керівників, здатність до систематизації, ранжирування,узагальнення, єдність і рівновага аналізу і синтезу; А оскільки ця якість необхідна в конкретній ситуації, то наділена нею людина стає керівником (лідером)відкинувши ідею про вродженість якостей, представники цієї теорії визнають можливість лідера (керівника) краще за інших актуалізуватися у певній ситуації.Отже, керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати виконання їх. Керівник-єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації. При колегіальному управлінні спостерігається поділ керівних обовязків між колегіальним органом управління (рада, правління тощо) і особою, яка очолює цей орган. Такий поділ здійснюється розмежуванням компетенції колегіального органу і керівника. Як правило, колегіальний орган вирішує найбільш важливі проблеми діяльності організації і делегує керівнику функції виконавця колегіальних рішень та оперативного розпорядництва.

Зміст

Вступ

1. Психологія особистості керівника

2. Феномен керівника в історії розвитку суспільства

3. Керівник, як обєкт психологічного дослідження

4. Управлінські ролі керівника

Висновок

Літературні джерела