Психологічні умови розвитку комунікативної компетентності майбутнього сімейного лікаря - Автореферат

Академія педагогічних наук УкраїниЗ дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім. За результатами аналізу літературних джерел визначено психологічну структуру комунікативної компетентності особистості, запропоновано структурно-динамічну модель технології розвитку комунікативної компетентності сімейних лікарів. Проведене емпіричне дослідження рівнів комунікативної готовності майбутніх сімейних лікарів, виявило взаємозвязок комунікативної компетентності досліджуваних та їх особистісних особливостей. Запропоновано модель психологічних умов і технології розвитку комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів, яка дозволяє забезпечити належний рівень професійної готовності відповідних фахівців. Розроблений у дослідженні комплекс прийомів розвитку комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів може бути використаний в організації навчання і перепідготовки відповідних спеціалістів у вищих навчальних закладах і системі післядипломної освіти.За своїм статусом сімейний лікар перебуває у постійному безпосередньому контакті з пацієнтами та членами їх родин, що передбачає наявність у нього високого рівня комунікативної компетентності як неодмінної передумови ефективної реалізації ним професійних завдань. Комунікативна компетентність розглядається як умова ефективності спілкування у міжособистісних стосунках (Г.М. З огляду на актуальність і недостатню розробленість у психології порушеної у даному дослідженні проблеми, а також її теоретичну і практичну значимість, було визначено тему нашого дисертаційного дослідження „Психологічні умови розвитку комунікативної компетентності майбутнього сімейного лікаря”. Відповідно до предмета і мети дослідження було висунуто припущення, що комунікативна компетентність сімейного лікаря включає здатність і готовність його до партнерського спілкування з пацієнтами у процесі виконання професійних обовязків, до встановлення оптимального співвідношення професійно-рольових та особистісно-емоційних взаємин, а також до застосування психотерапевтичних прийомів роботи з пацієнтами та членами їх сімей. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що вперше на засадах принципів особистісного підходу встановлено особливості розвитку комунікативної компетентності сімейних лікарів у професійній взаємодії, зясовано психологічні умови цілеспрямованого формування комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів, визначено її функціональну структуру та психологічний зміст її складових, що відповідають статусу основоположних утворень; запропоновано структурно-динамічну модель технології розвитку комунікативної компетентності сімейних лікарів, показано, що розроблена модель психологічних умов і технології розвитку комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів дозволяє забезпечити належний рівень професійної готовності відповідних фахівців з огляду їх внутрішньо особистісного, соціально-психологічного та ситуаційного компонентів; встановлено, що комунікативна компетентність сімейного лікаря є відносно цілісним, ієрархічно організованим психічним феноменом, що відіграє провідну роль у ґенезі і способах вияву особистості у ситуаціях інтеракційної взаємодії у професійному спілкуванні.У першому розділі дисертації, „Психологічний аналіз комунікативної компетентності сімейного лікаря”, викладено результати аналізу літературних джерел з проблем підготовки і професійної діяльності сімейних лікарів, умов і технологій розвитку комунікативної компетентності особистості. Показано, що у процесі підготовки сімейних лікарів найістотнішою проблемою є відсутність єдиної загальноприйнятої і науково обґрунтованої моделі підготовки таких фахівців у вищих медичних навчальних закладах взагалі та їх психологічної підготовки зокрема. Дискусії ведуться довкола питань про початок підготовки лікаря загальної (сімейної) практики, про зміст і технологію його підготовки, основні функціональні обовязки, про необхідне організаційне та технічне забезпечення діяльності тощо. За першим підходом, фахівці-медики різних спеціальностей намагаються обґрунтувати необхідність включення до програм підготовки сімейних лікарів саме „своєї” спеціальності додатково до тих, які вже є у цих програмах (В.І. Питання медичної фахової підготовки сімейних лікарів займають центральне місце, в той час, питання соціально-психологічної компетенції майже не порушуються або ж розглядаються поверхово.У складі особистісних якостей ідеального пацієнта найбільш бажаними для студентів виявились такі, як „ввічливість”, „стриманість”; „довірливий”, „слухняний” (всього було названо 25 особистісних якостей ідеального пацієнта). Всі особистісні ознаки ідеального пацієнта, що їх називали студенти, відбивають їх настановлення на безпроблемність у спілкуванні з хворими.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ