Психологічні особливості формування емпатійності майбутніх лікарів - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наукСучасний етап розвитку суспільства загострює питання поєднання медицини і психології, виділяючи як напрочуд важливу проблему культури медичного обслуговування, окреслену не тільки наданням медичної допомоги, але й вербальним стимулюванням емоційного комфорту хворих. Сприйняття і розуміння лікарем пацієнтів, класифікації типів хворих, що характеризує своєрідність їх особистості і формуються в процесі взаємодії; особливості професійної ідентифікації із хворими, які виявляються у здатності лікаря поставити себе на місце пацієнта, побачити хворобу його очима, відчути та зрозуміти його стани - поглиблений аналіз даних питань має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення, наслідком розвязання їх повинно стати підвищення психологічної компетентності майбутніх лікарів. Гуманність медичної праці беззаперечна, тому завжди актуальною є проблема психолого-деонтологічної підготовки студентів-медиків, бо саме у процесі професійного становлення закладаються основи моральності майбутнього лікаря. Недостатньо розкрито й специфіку процесу становлення та формування психотерапевтичних і деонтологічних вмінь, що може привести до появи небажаних особистісних і професійних деформацій у майбутніх лікарів. Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному обґрунтуванні психологічних чинників формування емпатійності як професійно важливої якості майбутніх лікарів та практичної реалізації програми її оптимізації засобами тренінгових вправ.У першому розділі «Теоретико-методологічний аналіз емпатійності як проблеми психології» розкрито зміст понять «емпатійність», «емпатія», «ідентифікація», показано їх взаємозвязок, здійснено аналіз наукового матеріалу з проблематики у працях вітчизняних та зарубіжних авторів, розглянуто емпатійність як властивість особистості лікаря та її роль та значення у психотерапії. Найчисельнішою виявилася група студентів - 62 особи (51,2%), що має високий рівень емпатійних здібностей. Найчисельнішою виявилася група студентів - 62 особи (51,2%), що має високий рівень емпатійних здібностей. Найбільша частина студентів-медиків (49%; 54%) - першого та шостого курсів (відповідно) потрапила до групи з високим рівнем самооцінки емпатійних здібностей. Згідно з їх уявленнями, високий рівень емпатійних здібностей потрібно мати: психотерапевтам, акушерам-гінекологам, онкологам, медичним психологам; середній рівень має бути притаманним: сімейним лікарям, хірургам, психіатрам, стоматологам, отоларингологам та лікарям швидкої допомоги; занижений рівень можуть мати: санітарні лікарі, паталогоанатоми, радіологи, вірусологи, реаніматологи, судовомедичні експерти та лабораторні лікарі.У висновках підбиваються підсумки проведеного теоретичного та емпіричного дослідження; окреслено перспективи подальшої розробки проблеми. Показано, що в основі схильності людини до співпереживання лежить процес емоційної ідентифікації, яка виступає в якості обовязкової умови успішної емпатійності. Виявлено, що існує тісний взаємозвязок між рівнем емпатійності та статтю, курсом і факультетом, на якому навчаються студенти. Респонденти, що ідентифікують себе зі своїми колегами-лікарями та однокурсниками, мають, як правило, середній, занижений, і зовсім мала кількість опитуваних має дуже низький рівень емпатійних здібностей. На думку майбутніх лікарів, високий рівень емпатійних здібностей потрібно мати: психотерапевтам, акушерам-гінекологам, онкологам, медичним психологам; середній рівень має бути притаманним: сімейним лікарям, хірургам, психіатрам, стоматологам, отоларингологам та лікарям швидкої допомоги; занижений рівень можуть мати: санітарні лікарі, паталогоанатоми, радіологи, вірусологи, реаніматологи, судовомедичні експерти та лабораторні лікарі.

Основний зміст дисертації