Психологічні детермінанти розвитку комунікативної компетентності менеджера освіти шкільного рівня - Диссертация

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. ДАНЧЕНКО ГАННА ВОЛОДИМИРІВНААвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук Науковий керівник - академік АПН України, доктор психологічних наук, професор Офіційні опоненти: - академік АПН України, доктор психологічних наук, професор Хмельницького, Міністерство освіти і науки України, декан психологічного факультету, завідувач кафедри психології З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології ім.Практичне розвязання завдань, поставлених перед системою освіти України процесами державотворення, кардинальними змінами у суспільно-політичному та економічному житті суспільства вимагає належної підготовленості керівників, здатних ефективно здійснювати управління школою у складних умовах сьогодення. Базуючись на сучасних тенденціях переорієнтації школи на ідеї послідовної демократизації та гуманізації взаємин усіх учасників педагогічного процесу, управління в системі середньої освіти доцільно також здійснювати на гуманістичних засадах. Директор школи усе більшою мірою стає менеджером, усвідомлена взаємодія якого з іншими учасниками педагогічного процесу має забезпечити їхню активну та скоординовану участь у досягненні мети закладу освіти, що, у свою чергу, вимагає від нього належного рівня комунікативної підготовленості. У науковій літературі представлено багато досліджень, спрямованих на визначення сутності процесу управління, розкриття його основних функцій (Б.М. Аналіз наукової літератури з проблеми та результати пошукових експериментів дозволив сформулювати гіпотезу дослідження: рівень комунікативної компетентності менеджерів освіти шкільного рівня буде більшою мірою відповідати вимогам сучасної педагогічної практики за умов розвитку у них рефлексивного ставлення до себе як субєктів професійного спілкування; експлікації та уточнення (при необхідності, і корекції) тих “імпліцитних концепцій особистості”, на основі яких оцінюються партнери по спілкуванню; вироблення уміння диференціювати та адекватно виражати власні почуття та психоемоційні стани.У першому розділі - “ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ” - дається загальна психологічна характеристика процесу управління, розкриваються різні підходи до вивчення проблем спілкування взагалі та ділового спілкування зокрема, характеризується комунікативна компетентність керівника школи. Необхідними умовами здійснення цих функцій, що завжди супроводжують їх і, водночас, “надбудовуються” над ними, посідаючи вищий рівень у ієрархії сутнісних управлінських процесів, виступає прийняття управлінського рішення, спілкування, керівництво (як здійснення впливу на людей) та мотивація (Л.М. Управління, таким чином, належить до професій соціономічного типу, де спілкування зі сторони, що супроводжує трудову діяльність, перетворюється у професійно значущу, суттєву сторону, а специфіка управління в освіті полягає насамперед в тому, що тут метою і результатом (як прямим, так і опосередкованим) управлінської праці є теж особистість. Відповідно у комунікативній компетентності виділяють компетентність у спілкуванні як по субєкт-обєктній, так по субєкт-субєктній схемах, наголошуючи, що вона охоплює компетентність у вирішенні як продуктивних, так і репродуктивних задач, стосується як зовнішнього, поведінкового, так і глибинного, особистісного рівня спілкування. При цьому визначальну сторону комунікативної компетентності утворює компетентність у субєкт-субєктному спілкуванні, у вирішенні продуктивних задач, в оволодінні глибинним, особистісним рівнем спілкування з іншими людьми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ