Психоаналітична концепція суб’єкта і її застосування в теорії кіно - Автореферат

Київський національний університет імені Тараса Шевченка АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукЗахист дисертації відбудеться 13 квітня 2006 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. У роботі досліджується застосування психоаналітичної концепції субєкта в теорії кіно і формулюється критична стратегія "повернення до психоаналізу", що передбачає реконтекстуалізацію психоаналітичних понять та систематизацію основних розробок у галузі психоаналітичної теорії кіно. Здійснено реконтекстуалізацію ряду понять ("регресія", "психоз", "перверсія", "бажання", "насолода", "погляд") у психоаналітичні тексти, диференційовано проблемне поле психоаналітичної теорії кіно на проблеми "враження реальності" (limpression de rйalitй) та кінематографічної ідентифікації як ефектів позиціювання субєкта кінематографічним апаратом, розкрито їхні психоаналітичні імплікації, доведено неадекватність рецепції ідей засновника психоаналітичної теорії кіно Ж.-Л. Сформульована у роботі критична стратегія "повернення до психоаналізу" дає можливість розробити адекватний спосіб застосування психоаналітичної концепції субєкта в теорії кіно. Рассматриваются психоаналитические импликации понятий "впечатление реальности" и "идентификации", определяющих способ позиционирования субъекта кинематографическим аппаратом.Домінування рухомого зображення в культурі ХХ - початку ХХІ століття, найяскравішим втіленням якого є кінематограф, вимагає осмислення кінематографу не тільки у вузько мистецтвознавчому ключі (як певної суми фільмів), а й у філософському контексті - як особливого культурного досвіду сучасної людини. Взаємозвязок кінематографу і психоаналізу є особливо плідним в контексті зміни філософської концепції субєкта, що полягає у відмові від ідеї автономної самосвідомості. Одним із головних чинників зміни концепції субєкта стало відкриття психоаналізом несвідомого, яке відбувалося одночасно зі зміною культурного досвіду сучасної людини, зокрема у сфері рухомого зображення, що дозволяє припустити наявність глибших взаємозалежностей даних явищ. Застосування психоаналітичної концепції субєкта в теорії кіно вперше було здійснено французьким теоретиком кіно і філософом Ж.-Л. Ключові тексти психоаналітичної теорії кіно майже відсутні у вітчизняному науковому обігу, тому проблематика нашого дослідження - застосування психоаналітичної концепції субєкта в теорії кіно - практично не розроблялася.Матеріал і метод поєднано завдяки концепції критичної стратегії "повернення до психоаналізу", що відповідає виокремленому нами третьому етапу психоаналітичної теорії кіно. "Повернення до психоаналізу" передбачає зясування адекватності застосування в теорії кіно психоаналітичної концепції субєкта З. "Введення проблематики субєкта в теорію кіно" - розкрито суть зміни парадигми в теорії кіно, що полягає у введенні проблематики субєкта; на основі цього проведено розрізнення між "класичною" та "критичною" теорією кіно. "Застосування психоаналітичної концепції субєкта в теорії кіно" - виокремлено три етапи психоаналітичної теорії кіно: "теорія субєкта", "теорія відмінностей" і третій, заснований на стратегії "повернення до психоаналізу". "Розкриття роботи кінематографічного апарату та його критичний потенціал" - питання "враження реальності" ставиться у ряд контекстів: 1) дискусії класичної теорії кіно; 2) кінематографічних практик, обґрунтуванням яких виступають теорії; та 3) критики поняття ідеології.

Основний зміст роботи