Процеси формування регіональної ідентичності України як чинник її зовнішньої політики в галузі безпеки - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИСпеціальність 21.01.01 - основи національної безпеки держави (політичні науки) Роботу виконано у відділі глобальної безпеки та європейської інтеграції Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України. Парахонський Борис Олександрович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, завідувач відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції. Зеленько Галина Іванівна, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, старший науковий співробітник відділу теоретичних і прикладних проблем політології. Захист відбудеться “22” квітня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради СРД 26.723.01 при Національному інституті проблем міжнародної безпеки при РНБО України за адресою: 01133, м.Нині Україна перебуває в пошуках своєї власної регіональної ідентичності, яка має найбільш відповідати її внутрішній політиці та інтересам національної безпеки, а також враховувати наявні наукові теорії з проблеми ствердження України як регіональної держави. Для України важливим є вироблення власної позиції щодо визначення її місця і ролі в побудові центральноєвропейської, східноєвропейської та південно-східноєвропейської регіональних ідентичностей, враховуючи історичний досвід та обєктивно оцінюючи наслідки обрання Україною тієї чи іншої ідентичності. Виходячи з цього, ставиться ключова наукова проблема, яка розвязується в цій роботі, а саме: аргументація та доведення політологічної гіпотези про те, що реалізація потенціалу регіонального лідерства України, позитивна роль нашої держави у розвязанні субрегіональних конфліктів та зовнішньополітична активність у регіональних та субрегіональних структурах безпеки могли б слугувати додатковими аргументами у подальшому поглибленні відносин з країнами європейського простору з метою її інтеграції у євро-та євроатлантичні структури та закріплення позицій Української держави у справі подальшого формування архітектури європейської безпеки. Утім, комплексного аналізу питань безпеки та проблеми формування регіональної ідентичності України як чинника її зовнішньої політики в галузі безпеки ще бракує, що й зумовило актуальність обраної теми дослідження. Використовуючи функціональний метод автор розглядає різні виміри регіональної ідентичності, а застосування в дослідженні компонентного аналізу дозволили авторові більш детально зупинитись на розгляді підходів щодо визначення таких категорій, як “національна ідентичність”, “регіональна безпека”, “регіональна ідентифікація”, “регіональна ідентичність”.Перший розділ роботи “Співвідношення понять національної й регіональної ідентичності та проблеми визначення зовнішньополітичних пріоритетів держави в галузі національної безпеки” присвячено розгляду теоретичних аспектів формування української національної ідентичності та аналізу досліджень національної та регіональної ідентичності, проведених представниками різних наукових шкіл та течій. Київ став консолідуючим, обєднуючим центром, навколо якого сформувалася держава Київська Русь, територія якої охоплювала частину території сучасної Білорусі, Росії та України. При визначенні хронологічних меж процесів формування ідентичності народів, які проживають на українських територіях, дисертант використовує періодизацію українських дослідників П.Гнатенка та В.Павленка. В межах соціально-культурного підходу відповідно до типології Е.Сміта склались три основні напрями до вивчення проблеми національної ідентичності: органіцизм (нація розглядається як культурне співтовариство), модернізм (під нацією розуміється політичне співтовариство), постмодернізм (нація є культурною фікцією). Представники соціально-психологічного підходу (Ф.Барт, Е.Гоффман, Е.Еріксон, Ч.Кулі, Р.Лейнг, Дж.Мід, Б.Поршнєв, Д.Раппопорт, Т.Сас, Н.Скворцов, А.Фрейд) вважають, що під ідентичністю слід розуміти почуття тотожності нації самій собі, усвідомлення нацією своєї сутності, своїх сильних та слабких сторін, що виражається через самопізнання та національний менталітет.Відповідно до розробленої типології підходів до визначення поняття “національна ідентичність” під ідентичністю слід розуміти сукупність основних стійких рис, що утворюють своєрідність чи унікальність групи, а також почуття приналежності до групи, засноване на соціальній спільності. Тому в сучасних процесах регіонального співробітництва чинник спільної культурної та історично-цивілізаційної ідентичності відіграє величезну роль, що прослідковується на активізації участі нашої держави у розвязанні проблем безпеки в регіоні держав, що складають її міжнародне оточення.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ