Процеси державотворення на України - Реферат

На сучасному етапі політичного та соціально-економічного розвитку України актуальним і вкрай необхідним стає підвищення рівня державно-правової свідомості як частини самосвідомості народу. На сучасному етапі розвитку історичної науки важливим є розгляд історичних особливостей формування і розвитку української державності, а саме головних періодів державотворчого процесу, який вплинув на подальше формування української держави. Цей період започаткувала перемога українського народу в національно-визвольній війні 1648-1654 рр., в результаті якої виникла українська козацька держава - Гетьманщина та її право (середина XVII-друга половина XVIII ст.). Входження за березневою угодою 1654 р. до складу Росії прирікало Україну на поступове обмеження й ліквідацію її автономії.Археологічні памятки (черняхівська, зарубинецька, корчуватська культури) свідчать про те, що предками українців були східні словяни. Східні словяни упродовж І тисячоліття н. е. пройшли шлях від військово-демократичної організації племен до ранньофеодальної держави. В історії їхнього розвитку настає етап розкладу родового ладу і зародження «військової демократії» (II ст. до н. е.- Наступний етап (ІІ-VI ст.) характеризується як етап розквіту «військової демократії» - перехідної форми управління суспільством, що поєднувала елементи громадського самоврядування та публічної влади. Починається наступний етап історії східних словян - етап утворення ядра давньоруської державності - своєрідної федерації князівств під назвами «Русь, Руська земля» (кінець VI-VIII ст.)Подальшому розвитку українського державотворення значною мірою сприяло створення на заході сучасної України могутнього державно-політичного центру - Галицько-волинського князівства. Воно виникло у 1199 р. завдяки обєднанню князем Романом Мстиславовичем Володимира-Волинського та Галицького князівств, які наприкінці XI - на початку XII ст. відокремилися від Київської держави. Свого розквіту Галицьке-Волинське князівство досягло за князя Данила Галицького (1238-1264), коли воно охопило велику частину земель колишньої Київської держави, продовжило її державницькі й культурні традиції. Воєнні успіхи й піднесення Галицько-Волинського князівства не могли не викликати занепокоєння в Орді.Уже перші перемоги козацько-селянського війська під Жовтими водами, Корсунем, Пилявцями у 1648 р. завдали нищівного удару політичному режиму Речі Посполитої на Україні. Хмельницькому розгромити шляхетську Польщу і визволити Україну з-під її влади. Однак у «Декларації його королівської милості Війську Запорозькому» від 8 серпня 1649 р., яка отримала назву Зборовського договору, було визнано українську державність в межах трьох воєводств Київського, Чернігівського та Брацлавського. Хмельницький, не раз обдурений і зраджений союзниками, з якими Україна вступала в союзи під час війни з Польщею (Туреччина, кримський хан, Молдавія), домагається рішення Земського собору Московської держави І жовтня 1653 р, про взяття Війська Запорозького «з городами их й землями... под государеву високую руку». На думку деяких дослідників, присяга українського населення мала місце ще й тому, що Москва вважала Україну за державний організм із значною долею прямого народовладдя.Виникнення й розвиток Давньоруської держави обумовлювалось інтеграційними політико-економічними процесами внаслідок дії низки внутрішніх і зовнішніх чинників. Це була удільна ранньофеодальна династична монархія на чолі з Великим князем. У результаті національно-визвольної війни 1648-1654 рр. була створена українська національна держава, яка отримала міжнародне визнання, але приєднання її до Московської держави прирікало Україну на поступове обмеження й ліквідацію її автономії. Співіснування демократичної у своїй основі української козацької держави й абсолютистсько-монархічної Росії було можливе лише як тимчасове обєднання, як реакція на зовнішньополітичні фактори. УНР мало прогресивне історичне значення, Україна вперше проголошувалась незалежною, демократичною, парламентською державою, з поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову.

Зміст

Вступ

1. Формування й розвиток Давньоруської держави

2. Галицько-Волинська держава як новий етап у процесі державотворення на українських землях

3. Створення Української національної держави Гетьманщини

4. Відродження української національної державності (1917 - 1921 рр.)

Висновки

Список використаної літератури

Таким чином, бачимо, що кожен період процесу державотворення супроводжувався певними злетами та падіннями.

Могутня Київська Русь посідає значне місце у Всесвітній історії. Виникнення й розвиток Давньоруської держави обумовлювалось інтеграційними політико-економічними процесами внаслідок дії низки внутрішніх і зовнішніх чинників. Київська Русь являла собою центр обєднання східнословянських народів. Це була удільна ранньофеодальна династична монархія на чолі з Великим князем.

Значення Галицько-волинської держави важко переоцінити. Галицько-волинське князівство явило собою продовження традиції русько-українського державотворення на початковому етапі розвинутого феодалізму та характерної для нього феодальної роздробленості. На зламі історії воно не дало Польщі захопити західноукраїнські землі.

У результаті національно-визвольної війни 1648-1654 рр. була створена українська національна держава, яка отримала міжнародне визнання, але приєднання її до Московської держави прирікало Україну на поступове обмеження й ліквідацію її автономії. Співіснування демократичної у своїй основі української козацької держави й абсолютистсько-монархічної Росії було можливе лише як тимчасове обєднання, як реакція на зовнішньополітичні фактори.

У 1917-1920рр. відбувалась боротьба за українську національну державність. Утворення у листопаді 1917 р. УНР мало прогресивне історичне значення, Україна вперше проголошувалась незалежною, демократичною, парламентською державою, з поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову. Громадянам надавались широкі права і свободи, була скасована смертна кара. Кожній нації, що мешкала на території України, гарантувалось право на національну автономію. Було розпочато націоналізацію землі, широкі соціальні реформи. Однак недостатня увага Центральної Ради до створення власних збройних сил, правоохоронних органів, адміністративного апарату призвели до її повалення.

Гетьманат, що проіснував менше восьми місяців, спочатку зміг здобути собі підтримку завдяки обіцянкам відтворити правопорядок. Залучивши представників соціально-економічної верхівки, чиновництва та військових, він спромігся розпочати створення центральних і місцевих органів управління, судової системи, правоохоронних органів та збройних сил. Позитивним є прагнення законодавчого врегулювання суспільного життя. Помилкою була спроба відновити стабільність шляхом повернення дореволюційного соціально-економічного устрою, насамперед на селі.

Директорія, яка прийшла до влади шляхом народного повстання, в умовах конфронтації політичних сил прагнула розробити компромісну програму дій. Тривалі коливання лідерів Директорії між соціалістичними І загальнодемократичними гаслами завершились перевагою «антирадянської» орієнтації. Характерним в цей період було тяжіння Української держави до президентської республіки.

Помітний слід у процесі розвитку української державності залишила Західноукраїнська Народна Республіка. Видатною подією стало урочисте проголошення 22 січня 1919 р. Акту злуки УНР і ЗУНР. До незаперечних здобутків ЗУНР слід віднести створення дійової системи органів влади й управління, боєздатної армії.

Таким чином всі своєрідні державні утворення на території України, що існували впродовж віків мали сої особливості. Загальне у причинах, що призводили до руйнування цих своєрідних джерел державотворення є зовнішній фактор, від нападів войовничих сусідів до іноземного втручання у внутрішні справи України. Особливі відмінності у причинах занепаду криються у певних специфічних обставинах тієї чи іншої епохи, що розглянуті вище.

1. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ: Нарис політичної історії. - К., 1993

2. Жулинський М. Силою, волею, словом народу // Голос України. - 1993. - 28 січня

3. Іванов В. Історія держави і права України. - К., 2003

4. Історія держави і права України. - у 2-х т. - Т. 1, 2. / За ред. В. Тація. - К., 2003

5. Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1992

6. Історія України. Під ред. В. Смолія. - К., 1997

7. Копиленко О. Уроки Центральної Ради // Радянське право. - 1991. - № 11

8. Крипякевич І. Історія України. - Львів, 1994

9. Кульчицький В., Настюк М., Тищик Б. Історія держави і права України. - К., 1996

10. Політична історія України. - К., 2001

11. Сторінки історії УРСР: факти, проблеми, люди. - К., 1990

12. Субтельний О. Україна: історія. - К.,1993