Життєвий шлях, літературна творчість, педагогічні ідеї та спадщина О. Духновича. Визначна педагогічна діяльність у першій половині та середині XIX століття. Вершина педагогічної творчості О. Духновича. Якості, якими повинен володіти від природи вчитель.
Письменник згадував, що по смерті батька дід розкрив йому таємницю їхнього роду: нібито один з предків був Черкаським князем, служив Петрові І, але, будучи замішаним у якійсь ворохобі проти царя, змушений був тікати. Після раптової смерті батька в сімї залишилося шестеро дітей, і Олександр, що був другим сином, хоч і мріяв „присвятити себе студіям землемірства”, був змушений послухатися матері й зайнятися богословськими студіями. Цікавився станом та розвитком народної освіти, писав і видавав шкільні підручники, видав молитовник, записав твори усної народної творчості, писав і видавав літературні твори, організував перше літературне товариство закарпатських русинів-українців., видавав літературні альманахи, народні календарі, збирав предметі для майбутнього народнього музею, викладав російську мову, допомагав бідним студентам у навчанні. Духновича, увійшли такі його твори: «Исторія Пряшевской єпархій» (рік написання 1845), «Книжиця читальная для начинающих» (1847, 1850, 1852), «Поздравление Русинов на Новий год» (1850, 1851, 1852), «О народах крайнянских или Карпатороссах под Бескидом в Землинской живущих» (1849), «Краткая исторія Угорских Русинов» (1851), «Краткий землепис для молодих Русинов» (1851), «Загадки и логогрифи» (1852, 1866), «Литургическій катехізис» (1851, 1854), «Хлеб души или набожныя молитви и песни для православних християн» (1851, 1857, 1860, 1864, 1866, 1869, 1877), «Сокращенная граматика письменного русского язика» (1853), «Молитовник для русских дітей»(1854), «Естественно духовние рассуждения» (1855), «Народная педагогія в пользу училищ сельских» (1857) та багато інших. Духновича розпочалося лише після проголошення самостійності України науково-теоретичною конференцією «Олександр Духнович і словянський світ» (23-24 квітня 1993 року), тези якої було видано окремим збірником під редакцією В. Попа.Олександр Духнович не був людиною загальноукраїнського, всесловянського чи європейського значення, але він користувався загальною повагою народу ще за життя, а після смерті його імя стало культом в позитивному значенні цього слова. Духновича обєднувалися люди різних культурних, громадських, політичних та релігійних орієнтацій: москвофіли та українофіли та його просвітницька та педагогічна діяльність була повязана з рідним народом. Духновича є його працьовитість і жертовність, він працював зранку до ночі, не знаючи відпочинку, а всі свої заробітки віддавав матері-вдовиці та на громадські справи, головним чином, на заснування шкіл, культурних організацій та періодичних видань. У Духновича сформувався певний мовний світогляд, він усвідомлював значення літературної мови для існування руського (малоруського, тобто українського) народу та його поступу. Основою руської загальнолітературної мови він вважав церковнословянську, яку потрібно збагачувати словами, зворотами і формами з живої мови (так сформувалася російська літературна мова), не підносячи жоден із діалектів на рівень літературної мови.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
