Професійно-педагогічна комунікація: теорія, технологія, практика - Монография

Дніпропетровський національний університет ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА КОМУНІКАЦІЯ: ТЕОРІЯ, ТЕХНОЛОГІЯ, ПРАКТИКА Професійно-педагогічна комунікація: теорія, технологія, практика: Монографія. У монографії здійснена спроба дослідити теоретичні та технологічні засади професійно-педагогічної комунікації. Наведені результати експериментального дослідження, присвяченого практичній реалізації авторської концепції підготовки майбутніх учителів до професійно-педагогічної комунікації.Виконання невідкладних завдань Державної національної програми “Освіта: Україна ХХІ століття”, програми “Вчитель”, Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті передбачає передусім високий фаховий рівень учителя, здатного встановлювати і підтримувати різного роду - ділові, економічні, культурні та ін. До того ж майбутній учитель має: навчитися імпровізувати; бути готовим до будь-яких змін у процесі комунікації; уміти реально оцінювати комунікативну ситуацію; опанувати методику комунікативного розвитку учня. Динамічність соціально-економічних і духовних процесів, що відбуваються на тлі науково-технічної, інформаційної революції в усьому світі, обумовлює необхідність безпосереднього спілкування вчителя з різними за фахом людьми (при цьому застосовуються вербальні та невербальні засоби комунікації), вступу в опосередкований компютерними засобами комунікації діалог з віртуальними партнерами, пошуку необхідної інформації у всесвітній мережі Інтернет. Як наслідок у навчально-виховному процесі вузів поглиблюються дослідження стосовно особливостей підготовки майбутніх фахівців, здатних вирішувати сучасні проблеми комунікації, зокрема професійно-педагогічні. Зважаючи на специфіку наших наукових інтересів, ми докладно вивчали праці сучасних педагогів, психологів, лінгвістів, зокрема ті, у яких розробляються проблеми засобів комунікації: вербальних (Л.С.Науковці пропонували ідеї створення дієвої системи підготовки майбутнього вчителя, наповнюючи десятиліттями усталені форми і методи новим актуальним для сучасного педагога змістом, обґрунтовуючи впровадження інноваційних технологій у професійну освіту. Неперервна професійна освіта вчителів розглядається дослідниками як єдина цілеспрямована та погоджена зі складовими її частинами система, спрямована на розвиток особистості педагога, розширення та поглиблення його знань, удосконалення вмінь, формування світогляду та моралі, покликана збагачувати інтелектуально й культурно, найповніше задовольняти різноманітні освітні потреби педагогів. На думку В.А.Семиченко, „школі потрібен учитель, який: бачить у кожному учневі не горезвісний „обєкт педагогічного впливу”, а самостійну особистість, яка постійно змінюється, розвивається, має право на самоутвердження; вміє жити в реальному світі, обєктивно сприймати факти і працювати з ними, долаючи прагнення сховатися за систему власних психологічних захистів; здатний орієнтуватися у будь-якій ситуації на сутнісні аспекти, визначати її психологічні основи, передбачати прямі й опосередковані наслідки кожного свого рішення і вчинку, обєднувати окремі події в насичені єдиним смислом системи; долає деструктивний вплив зовнішніх побічних (організаційних, бюрократичних, формальних) чинників на розвиток власної особистості і стосунків з учнями; бере на себе відповідальність за розвиток ситуацій, усвідомлює, що саме доросла людина має розуміти, що відбувається з дитиною і як їй допомогти; уміє дозувати міру свого втручання в особисте життя учня, поділяти проблеми на ті, які має розвязувати сама дитина, і ті, де необхідний його вплив; може дозувати ступінь своєї активності, розподіляти увагу між усіма дітьми найоптимальнішим способом; здатний змінюватися у мінливому світі і змінювати світ на краще; не вдається до демагогічних гасел, не підмінює справу словами, а робить її надійно, з повною віддачею” [416, с.44-45]. Науковці розглядають різноманітні аспекти педагогічного спілкування, які сприяють ефективній комунікації між вчителем і учнем, підвищенню результативності навчально-виховного процесу: теоретико-методичні основи підготовки майбутніх педагогів до професійного спілкування [92; 397]; глибиннопсихологічні передумови оптимізації педагогічного спілкування [143]; психологічні основи активної підготовки студентів до педагогічного спілкування [453; 511]; етика спілкування вчителя з учнями [292; 265; 392; 393; 423]; готовність студентів до гуманного педагогічного спілкування [154; 207; 322]; формування культури педагогічного спілкування [163; 299; 396]; особистісних якостей учителя як субєкта педагогічного спілкування [38; 197]; організація спілкування у процесі розвиткових ігор [467]; формування комунікативної активності студентів [206] та ін. За даною концепцією змінюється вектор спілкування між вчителем і учнями: з авторитарного, коли інформація “спускається” учням зверху і сприймається ними як непорушна, невідступна догма, вимога, наказ (вчитель учні), до демократичного типу стосунків, активного двостороннього обміну між учасниками комунікації (вчитель учні).