Професія диригента та шляхи її формування в західноєвропейській театрально-концертній практиці ХІX століття - Автореферат

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ ім. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата мистецтвознавстваРобота виконана в Харківському державному університеті мистецтв ім. Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент Іванова Ірина Леонідівна, Харківський державний університет мистецтв ім. Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Черкашина-Губаренко Марина Романівна, Національна музична академія України ім. Захист відбудеться 16 червня 2006 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої ради К 64.871.01 у Харківському державному університеті мистецтв ім. З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківського державного університету мистецтв ім.Суспільне визнання важливості музично-культурної місії диригента свідчить про існування особливої традиції, що розуміється як спадкоємність різних поколінь музикантів, обєднаних професійною спільністю. Неприйняття капельмейстерства диригентами-реформаторами XIX ст., а також укорінене в суспільній свідомості уявлення про “молодість” диригентської професії свідчать про неправомірність ототожнення діяльності капельмейстера і диригента. Відсутність історичної типології капельмейстерської та диригентської діяльностей, аналіза обставин, за яких відбулась їх зміна, відповідної періодизації зашкоджує появі наукового уявлення про спеціфіку професії керівника оперно-симфонічним колективом, тобто - диригента. Незважаючи на те, що диригування належить до єдиного для різних музичних спеціальностей виду художньої творчості - виконавству, механічне перенесення на нього науково-теоретичних уявлень, що склалися в теорії й історії піанізму, грі на струнно-смичкових інструментах, а також вокалу цілком неправомірно. Наукова розробка названих питань повинна призвести до створення цілісної картини диригентської діяльності, визначення її сутності як професії, розглянутої у її структурно-функціональному й історичному аспектах.У Розділі 1 “Капельмейстерсько-диригентська практика в динаміці культурно-історичного процесу” характерізується стан наукового знання щодо керування музичним колективом, висуваються критерії розбіжностей капельмейстерської та диригентської діяльностей, здійснюється розподіл їх структур, мотивується існування різних термінів для означення керівника виконавської трупи (капельмейстер та диригент), пропонується історична періодизація диригентського виконавства. Підрозділ 1.1 “Науководослідна і музично-критична думка про диригентське виконавське мистецтво (історія і теорія)” містить узагальнення інформації щодо сутності професії диригента та процесу її формування. У підрозділі 1.2 “„Досконалий капельмейстер“ епохи барокко: діяльність, професія, виконавство” керування музичним колективом розглядається у звязку з музичними і соціокультурними факторами. Уявлення про капельмейстерство як єдине явище сполучається з розкриттям шляхів його формування як професії та творчості. До них належать: розуміння музики, як спадщини, призначеної для постійного життя в “живому” звучанні; визнання музичного мистецтва загальнокультурним надбанням, що ніколи не втрачає духовно-естетичної цінності; усвідомлення концертної форми буття твору як оптимальної для виявлення його ціннісно-художньої сутності; концертне виконання як результат індивідуального прочитання авторського задуму (інтерпретація); диригування виключно по партитурі; формування поняття зразкових інтерпретацій музичних творів (зародження виконавської традиції); специфікація концертно-симфонічного та оперного виконавства; розподіл концертної і композиторської діяльності; націленість на професійне навчання й освіту музиканта-виконавця; встановлення одноосібного керування виконавським колективом; висування диригента в ранг не тільки керівника оркестру, але й особливого роду виконавця, “інструментом” якого є оркестр; зосередженість на рішенні специфічно диригентських завдань; розробка концертних програм відповідно до цільових художніх установок; розуміння капельмейстерської діяльності як естрадно-артистичної нарівні з віртуозами; зародження гастрольних виступів диригента-виконавця; візуальний метод керування за допомогою палички, формування сучасної диригентської мови; піклування про підвищення соціального статусу музичного колективу, розуміння його як високої естетичної цінності, що складає національне і європейське культурне надбання та ін.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ