Профілактика та лікування ускладнень міотенопластичної корекції поперечно розпластаної стопи - Автореферат

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ”Дисертація є дослідженням, яке присвячено актуальній проблемі покращення результатів лікування хворих з поперечною розпластаністю стоп шляхом зменшення частоти ускладнень при використанні міотенопластичної корекції та підвищення ефективності лікування ускладнень. Дана робота базується на результатах обстеження та лікування 112 хворих, 156 стоп яких після міотенопластики ускладнилися гіпер-чи гіпокорекцією. Гіперкорекція після міотенопластики торкається не тільки положення великого пальця стопи, а поширюється і на положення 1 плеснової кістки, і на положення “гамака” її головки. Лише в 2 (1,7%) випадках мала місце гіперкорекція, і то у вигляді суміжного з нормою стану, а гіпокорекція зустрічалась в 11 (9,6%) випадках. Наведені дані свідчать на користь того, що, не зважаючи на досить оптимістичні результати лікування пацієнтів з гіпер-та гіпокорекцією, безумовно, більш перспективним напрямком оптимізації міотенопластики поперечно розпластаної стопи, як самодостатньої операції виступає профілактика її специфічних ускладнень.Серед численних оперативних втручань, які застосовуються при лікуванні хворих з поперечно розпластаними стопами, впродовж минулого століття сформувався особливий їх клас, який отримав в закордонній літературі назву “консервативні операції” (MCBRIDE E.D., 1928; 1954; Kelikian H., 1965), а у вітчизняній - “міотенопластична корекція” (Новиков Н.В. и соавт., 1980). Вони отримали широке розповсюдження за кордоном (DUVRIES H.L., 1965; Mann R.A., 1993), а з кінця 70-х років стали використовуватися і українскими ортопедами, що обумовлено їх малою травматичністю та відсутністю майже всіх ускладнень, які нерідко спостерігаються після операцій на кістках і суглобах (Левченко В.О. і співавт., 2002). Таким чином, на шляху подальшого ствердження самодостатності операцій міотенопластичної корекції поперечно розпластаної стопи стоїть проблема профілактики та лікування її ускладнень у вигляді ГРК і ГОК. Мета роботи - покращити результати лікування хворих з поперечно розпластаними стопами шляхом зменшення частоти ускладнень при використанні міотенопластичної корекції та підвищення ефективності лікування ускладнень. Оцінити методики лікування хворих з ГРК і ГОК після міотенопластики поперечно розпластаної стопи, виявити їх недоліки та удосконалити способи корекції стоп з ускладненнями.П.Л.Шупика, але без урахування розробленої тактики, і міотенопластика 138 поперечно розпластиних стоп, в яких ускладнилася ГРК чи ГОК; 17 пацієнтів, оперованих в інших клініках України і міотенопластика 18 стоп, яких мала такі ж ускладнення; 70 пацієнтів (122 стопи), які були оперовані на базах кафедри з урахуванням розроблених систематизованих засобів профілактики ускладнень міотенопластичної корекції. Вказані ускладнення зустрічались у всіх вікових групах та при всіх стадіях захворювання, але відносно останніх мають місце наступні особливості: при 1 стадії частіше мала місце ГРК (8,9% проти З,6% всіх випадків кожного з аналізованих ускладнень); подібну картину спостерігали і при 2 стадії; при 3 стадії констатовано зворотнє співвідношення (ГОК зустрічалась в 54,9% всіх випадків цього ускладнення, а ГРК - в 32,1%); приблизно рівна кількість обох ускладнень мала місце при 4 стадії поперечного розпластування стопи. Отримані дані дозволяють стверджувати, що при ГРК після міотенопластики поперечно розпластаної стопи гіперкорекція торкається не тільки положення великого пальця стопи, а поширюється і на положення 1 плеснової кістки в горизонтальній площині, і на положення “гамака” головки вказанної кістки у лобовій площині (які віддзеркалюються, відповідно, 1 плесно-фаланговим кутом - 1ПЛФК, кутом між 1 і 2 плесновими кістками - К1-2ПЛК, кутом сесамоподібних кісток у лобовій площині - КСКЛП) - тобто задіяними виявляються всі 3 складові основного механізму поперечного розпластування стопи. До інтраопераційних факторів ризику розвитку ГРК після міотенопластики поперечно розпластаної стопи відносяться: екстирпація латеральної сесамоподібної кістки 1 плесно-фалангового суглоба; перетин сухожилка латерального черевця короткого згинача великого пальця; відмова у показаних випадках від формування звязки між проксимальною фалангою великого пальця і 2 плесно-фаланговим суглобом, а також відмова від ушивання латерального відділу капсули 1 плесно-фалангового суглоба; надмірна резекція медіального відділу головки 1 плеснової кістки; недоцільна її деротація; надмірно медіальне зміщення і закріплення в цьому положенні сухожилка довгого розгинача великого пальця; надмірна взаєморепозиція “гамака” і головки 1 плеснової кістки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ