Профілактика та корекція ускладнень, зумовлених внутрішньочеревною гіпертензією, в періопераційному періоді - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ імені П. Л.Наукові керівники кандидат медичних наук МАЗУР Андрій Петрович, Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова АМН України, завідувач відділу анестезіології та інтенсивної терапії доктор медичних наук БІЛЯНСЬКИЙ Леонід Семенович, Національний інститут хірургії та трансплантології імені О.О. Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор ЛІСЕЦЬКИЙ Віталій Адамович, Українська військово-медична академія МО України, професор кафедри анестезіології та реаніматології; заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор СУСЛОВ Валентин Васильович, Державна установа «Інститут урології АМН України», керівник відділення анестезіології та інтенсивної терапії. Захист відбудеться “6” листопада 2009 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.613.02 при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л.При прогресуванні внутрішньочеревної гіпертензії (ВЧГ) виникає синдром черевної порожнини (СЧП) - тяжке ускладнення ВЧГ, що проявляється порушенням функції не тільки кишечнику, а й дихальної, серцево-судинної, сечової і центральної нервової систем, що дає можливість різним авторам визначати його як поліорганну недостатність, зумовлену швидким та тривалим підвищенням ВЧТ (M. L. Shachtrup (2002) вважають, що підвищення ВЧТ виникає у 30 % пацієнтів після операцій з приводу захворювань органів черевної порожнини, з яких частота СЧП становить 5,5 %. Дослідження зазначених проблем є актуальним завданням, що дозволить розробити оптимальну тактику й технологію анестезіологічного забезпечення хворих за вихідної та післяопераційної ВЧГ, сприятиме покращанню результатів їх лікування. Вивчити закономірності змін ВЧТ і перфузійного тиску черевної порожнини (ПТЧП) на етапах анестезіологічного забезпечення у пацієнтів з захворюваннями органів черевної порожнини, обґрунтувати діагностичну, тактичну і прогностичну доцільність їх визначення. Впровадження розроблених методів корекції ВЧГ дозволило прискорити активізацію й функціональне відновлення хворих після операції, знизити частоту виникнення ускладнень на 36 %, що свідчить про доцільність їх застосування лікарями, які здійснюють анестезіологічне й реанімаційне забезпечення під час виконання оперативних втручань у хворих з ВЧГ.У другій групі (48 пацієнтів) вихідний ВЧТ перевищував 4,7 мм рт. ст. У третій групі (29 пацієнтів) вихідний ВЧТ відповідав середньому значенню - від 1,7 до 4,7 мм рт. ст. У пятій групі (207 пацієнтів відповідно до класифікації операційного ризику ASA встановлений I клас) досліджували можливу залежність ВЧТ від віку, статі, маси тіла, росту хворих, індексу маси тіла, середнього артеріального тиску (АТСЕР.). Так, у пацієнтів групи 2 він становив (6,1 ± 0,48) мм рт. ст., що вище за вікову норму на 24,5 % (Р = 0,000003); у пацієнтів групи 3 - (3,3 ± 0,6) мм рт. ст., що відповідало середньому значенню; у пацієнтів групи 4 - (0,4 ± 0,12) мм рт. ст., що у 4,5 разу нижче за норму (Р <0,05) У пацієнтів цієї групи відзначали сухість слизової оболонки і шкіри, зниження тургору шкіри, ЦВТ наближався до 0 мм рт. ст., гематокрит перевищував 0,50, що, поряд з характером перебігу основного захворювання, свідчило про наявність гіповолемії, це дозволяє припустити вплив на величину ВЧТ волемічного статусу пацієнта. З огляду на швидкість зниження показника - у середньому на (1,1 ± 0,17) мм рт. ст. за добу, нормального рівня у групах 3 і 4 він досягав до середини 5-ї доби після операції, в групі 2 - до кінця 9-ї доби досягав вихідного рівня.Розроблений принцип індивідуального підходу, що забезпечує завершення оперативного втручання за оптимального рівня внутрішньочеревного тиску, усунення або зменшення тривалості внутрішньочеревної гіпертензії після операції. Моніторинг внутрішньочеревного тиску і перфузійного тиску черевної порожнини є обовязковою умовою, що визначає показання до застосування комплексу профілактичних заходів, які дозволяють уникнути наслідків внутрішньочеревної гіпертензії у 84,7 % хворих. Внутрішньочеревний тиск і перфузійний тиск черевної порожнини у пацієнтів за різних захворювань органів черевної порожнини характеризуються достовірною тенденцією до зниження в умовах гіповолемії і після релаксації на початкових етапах операції, підвищення на момент зашивання операційної рани - відповідно до (4,9 ± 0,8) і (91,4 ± 5) мм рт. ст., а також після виходу з наркозу та екстубації - відповідно до (8,9 ± 1,3) і (93,1 ± 5,1) мм рт. ст. Максимальний рівень внутрішньочеревного тиску спостерігають у першу добу після операції на тлі недостовірного зниження перфузійного тиску черевної порожнини. Стабільна тенденція виявлених змін свідчить про діагностичну, тактичну й прогностичну доцільність визначення внутрішньочеревного тиску і перфузійного тиску черевної порожнини у хворих після оперативних втручань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ