Профілактика неспроможності швів стравохідних анастомозів при езофагопластиці - Анализ книги

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ХІРУРГІЇ ТА ТРАНСПЛАНТОЛОГІЇ імені О. О.Роботу виконано в Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О. Науковий керівник: доктор медичних наук професор ЛАВРИК Андрій Семенович, Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Офіційні опоненти: член-кореспондент НАМН України доктор медичних наук професор, ЗАХАРАШ Михайло Петрович, Національний медичний університет ім. Богомольця МОЗ України, кафедра хірургії №1, завідувач. доктор медичних наук професор, ШАПРИНСЬКИЙ Володимир Олександрович, Вінницький національний медичний університет ім. Захист відбудеться 2011 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.561.01 при Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О.Незважаючі на досягнуті успіхи при виконанні езофагопластики, одними з основних причин незадовільних результатів є ускладнення з боку стравохідно-органних анастомозів, найчастіше з яких неспроможність його швів, частота якої коливається в достатньо широких межах - від 5 до 31% та складає в середньому 14,6% (Ю. В. Серед них: особливості анатомічної будови стінки стравоходу, негативний вплив загального стану хворих яким виконується езофагопластика, інфікування ділянки анастомозу патогенними мікроорганізмами ротоглотки, технічні помилки при формуванні анастомозу (невдалий доступ, порушення принципів мобілізації стравоходу та кишки, неправильне визначення рівня резекції, порушення правил формування анастомозу), помилки у ведені післяопераційного періоду (S. R. Неспроможність швів стравохідного анастомозу призводить до збільшення терміну перебування хворого в стаціонарі, яка в середньому складає 33 доби (В. А. У 63% хворих неспроможність швів анастомозу вдається ліквідувати протягом 2-х тижнів, у 31% - протягом місяця, у 7% - виникає тривало існуюча, хронічна нориця анастомозу, що обумовлює необхідність виконання реконструктивного оперативного втручання (Ф. А. Невирішеними аспектами проблеми залишаються: проведення порівняльної оцінки різних способів формування стравохідного анастомозу при езофагопластиці; вивчення морфологічних змін стінки анастомозу сформованого з використанням новітніх шовних матеріалів; вивчення частоти виникнення неспроможності швів стравохідного анастомозу сформованого з використанням циркулярних степлерів, колагенових пластин; визначення оптимальних способів формування стравохідного анастомозу при езофагопластиці у хворих з післяопіковими рубцевими стриктурами стравоходу.Показами до езофагопластики були: повна непрохідність стравоходу - 18 (14,9%) хворих, наявність ригідної трубчастої стриктури довжиною понад 3,5 см, яка не піддається бужуванню - 65 (53,7%), раніше виконана екстирпація стравоходу - 7 (5,8%) і швидкий рецидив дисфагії після неодноразових бужувань - 31 (25,6%) пацієнт (табл. Провідна роль в діагностиці післяопікових рубцевих стриктур стравоходу належить рентгенологічному методу дослідження, яке виконане у 114 (94,2%) пацієнтів, у 7 (5,8%) хворих його не застосовували, так як раніше їм була виконана екстирпація стравоходу. Резекцію рубцевозміненного стравоходу виконали у 7 (5,8%) пацієнтів, показами до якої були: підозра на малігнізацію - у 5 (4,1%) хворих, наявність повної непрохідності стравоходу - у 10 (8,3%) та перфорація стравоходу - у 1 (0,8%). Анастомоз на шиї формували за типом кінець в кінець у 43 (35,5%) пацієнтів, кінець в бік (кінець стравоходу в бік трансплантату) - у 76 (62,8%), бік в бік - у 2 (1,7%) хворих. У різні періоди залежно від рівня рубцевого ураження стравоходу і довжини трансплантату формували чотири види стравохідних анастомозів, які за способом анастомозування стравоходу з кишкою або шлунком було розподілено: на ручні та механічні.У дисертаційній роботі встановлено закономірність розвитку неспроможності швів стравохідних анастомозів при езофагопластиці, розроблено комплекс профілактичних заходів для покращання результатів хірургічного лікування та соціальної реабілітації хворих з післяопіковими рубцевими стриктурами стравоходу. При використанні в якості трансплантату шлункової трубки виникає більша кількість неспроможності швів (21,4%) та стриктур (30%) стравохідного анастомозу, ніж при езофагопластиці з використанням товстої кишки (неспроможність швів (10,9%), стриктур (8,7%) або тонкої кишки (неспроможність швів (13,3%), стриктур 0) (р <0,05).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ