Проект цеху виробництва 15% розчину маніту в флаконах по 400 мл потужністю 25000 пакувань/рік - Дипломная работа

Характеристика сировини, матеріалів та напівпродуктів Технологічна схема виробництва 5.1 Технологічна-блок схема 5.2 Опис апаратурної схеми Вибір і розрахунок основного технологічного обладнанняЦя назва дана лишайнику Lecanora (Aspicillia) escubenta і іншим близьким видам, які зустрічаються в степах південних країн, мають вид невеликих горбкуватих грудочок, неприкріплених до ґрунту, легко переносяться на великі відстані вітром. Манною також називають усохлий сік деяких рослин, який скупчується в місці укусів комах або надрізів на корі. Було встановлено, що до складу манни, разом з іншими цукрами, входить маніт, зміст якого залежить від початкового продукту. Так, наприклад, в манні з ясена манного і ясена круглолистого вміст маніту досягає 40-50%. Введений внутрішньовенно маніт значно підвищує осмотичний тиск плазми крові, що викликає притоку інтерстиціальної рідини в судинне русло, збільшує обєм циркулюючої рідини і знижує показник гематокрита.Серед доступних препаратів цим вимогам найбільшою мірою відповідає маніт. Маніт є шестиатомним спиртом, похідним манози, нетоксичний, не володіє антигенною і пірогенною активністю, погано всмоктується при прийомі всередину. Обєм розподілу маніту відповідає обєму екстрацелюлярної рідини. Період напіввиведення залежить від швидкості клубочкової фільтрації, в нормі складає близько 0,25-1,7 години, на тлі ниркової недостатності може збільшуватися до 6-36 годин. Принцип його діуретичної дії полягає в тому, що маніт добре фільтрується в ниркових клубочках і не піддається зворотному всмоктуванню в канальцях нефрону, це створює високий осмотичний тиск в просвіті канальців і знижує реабсорбцію води.Каталітично це було вперше здійснено під тиском, причому водно-спиртові розчини глюкози, фруктози і галактози над Ft-або Prf-каталізаторами при 100 атм і 100° відновлюються у відповідні гексіти. Суміш неочищеної некристалічної D-манози-1-С14, отриманої з 1 моля D-маноно-g-лактону-С14, 2 мл спирту, 3 мл води и 0,1 г карбонату кальцію, гідрують в присутності 0,5 г нікелю Ренея протягом 2 годин при 125°С и 70 ат [2,3].У 8 г гекса-О-ацетилманіт заливають 20 мл абсолютного метилового спирту, нагрівають на водяній бані і додають 2 мл 0,1 н. розчину метилату натрію.Найбільш багатими джерелами D-маніту вважаються представники роду Laminaria; в період максимальної фотосинтетичної активності вони можуть накопичувати маніт в кількості до 26% від сухої ваги біомаси. Маніт знаходить різноманітне технічне і медичне застосування і проводиться в багатьох країнах, включаючи Україну; його отримання з бурих водоростей обходиться у декілька разів дешевше за хімічний синтез. Види Laminaria, а також Arthrothamnus bifidus перед сушкою розділяються на пластини і черешки, Alaria fistulosa - на пластини і центральну жилку, а Alaria marginata - на пластини, жилку, спорофіли і черешки; інші водорості висушують цілком. Для цієї мети можна проводити кислотний гідроліз біомаси, а як летючі похідні моносахариди замість широко вживаних ацетатів поліолів використовувати ацетати альдононітрилів, що дозволяють відрізнити манозу від маніту. Враховуючи, що в процесі комплексної переробки біомаси повинне бути передбачене отримання з водорості як альгінату, так і маніту, проведено препаративне виділення альгінату натрію із зразка 17 по методиці, схожій з використаною раніше, і показаний, що вміст цього полісахариду в біомасі водорості складає 24%.Осмотичні діуретики - це лікарські препарати, які при введенні у вену в гіпертонічних розчинах проявляють значну діуретичну і дегідратуючу дію. Для медичного використання випускають маніт для інєкцій у герметично закритих флаконах місткістю 500 мл, по 30 г препарату у флаконі, а також у флаконах по 200, 400 та 500 мл 15% розчину. Якщо у флаконі препарат міститься у вигляді порошу, розчини готують extempore на стерильній воді для інєкцій або ізотонічному розчині глюкози. Механізм дії маніту полягає в тому, що при введенні його гіпертонічних розчинів (10-15-20%) у вену різко зростає осмотичний тиск плазми і фільтрату в ниркових канальцях. Збільшення осмотичного тиску плазми сприяє переходу тканинної рідини в кровяне русло (дегідратація), а збільшення осмотичного тиску фільтрату - різкому зменшенню реабсорбції води іонів Na i Cl і виділенню їх із сечею.Широке розповсюдження інєкційного способу введення ліків зумовлене низкою його переваг [8]: - швидкість досягнення терапевтичного ефекту при практично повному всмоктуванні лікарських речовин, що вводяться; при тривалій інфузійній терапії можливі ускладнення з віддаленими наслідками (постінфузійні флебіти, зниження часу коагуляції крові, зменшення селезінки, гранулематозне запалення легенів), що може призвести до летального результату; можливість закупорки дрібних кровоносних судин механічними домішками або бульбашками повітря (закупорка судин серця і довгастого мозку може привести до смертельного результату; чужорідні частинки, введені з розчином внутрішньовенно, здатні викликати абсцеси, тромбофлебіт, новоутворення і інші ускладнення

Зміст

Вступ

1. Літературний огляд

1.1 Загальна інформація

1.2 Клінічні аспекти використання маніту в інтенсивній терапії

1.3 Синтез маніту

1.3.1 Відновлення поліоксиальдегідів

1.3.2 Гідроліз гексаацетату маніту

1.4 Природні джерела маніту і методи його добування

1.5 Осмотична діуретична дія маніту

2. Теоретична частина

2.1 Переваги інєкційного шляху введення ліків

2.2 Стабілізація розчинів для інєкцій

2.2.1 Гідроліз солей, утворених слабкою основою і сильною кислотою

2.2.2 Гідроліз солей, утворених сильною основою і слабкою кислотою

2.2.3 Гідроліз солей, утворених слабкою основою і слабкою кислотою

2.3 Методи стерилізації

2.3.1 Термічний метод

2.3.2 Повітряний метод стерилізації

2.3.3 Метод мікрофільтрації

2.3.4 Стерилізація ультрафіолетовими променями

2.4 Вимоги до тари і закупорювальних матеріалів

Вступ

До діуретиків (від грец. Diuretikos - виділяти сечу, сечовиділення) відносяться лікарські засоби, що посилюють виділення води і солей і зменшують кількість рідини в тканинах і порожнинах організму.

Точкою дії цих препаратів є структурно-функціональна одиниця нирок - нефрон, де відбуваються основні сечостворювальні процеси: фільтрація, секреція і канальцева реабсорбція.

Сучасні діуретики надають різний за силою і тривалістю діуретичну дію, що залежить головним чином від їх фізико-хімічних властивостей та впливу на різні ділянки нефрона. Сучасні діуретики ділять в основному на три групи: 1) салуретики, 2) калійзберігаючі; 3) осмотичні діуретики

Салуретики - група сечогінних засобів, що діють на всьому протязі висхідного відділу петлі Генле, що пригнічують активність транспорту іонів хлору і підсилюють елімінацію іонів натрію, калію та інших елементів.

Калійзберігаючі діуретики збільшують виділення іонів натрію і зменшують разом з тим виділення іонів калію.

Що стосується осмотичних діуретиків, то вони підвищують осмотичний тиск в клубочках і канальцях і перешкоджають реабсорбції води головним чином у проксимальних канальцях. Високий осмотичний тиск, що створюється в канальцях, викликає різкий діурез. Осмотичні діуретики відрізняються швидким початком дії, внаслідок чого вони особливо показані при гострій серцевій і нирковій недостатності, набряку мозку.

Найбільш активні осмотичні діуретики (манітол та ін.) застосовують для того, щоб викликати форсований діурез при гострих отруєннях (барбітуратами, саліцилатами та ін.), Гострої ниркової недостатності, а також при гострій серцевій недостатності у хворих зі зниженою нирковою фільтрацією. Як дегідратаційної засобів їх призначають при набряку мозку. Манітол протипоказаний при порушенні видільної функції нирок.