Проект "Козацького князівства" - історична альтернатива політичного устрою Гетьманщини - Статья

Як відомо, політика персональних монархічних уній, династичні та спадкові проблеми, релігійні війни й інші військові конфлікти за доби пізнього середньовіччя та раннього модерну неодноразово викликали перерозподіли державних утворень, відчуження територій, змінювали кордони, що з часом призвело до виникнення на основі «удільних» володінь середньовічних князів великих обєднаних королівств і могутніх імперій. їхні правителі оголошували себе суверенними володарями та розпочинали домінувати над меншими державними утвореннями, у тому числі й над «малими» державами на чолі з князями, герцогами, курфюрстами, господарями, гетьманами та іншими правителями, які зі свого боку змушені були визнавати себе залежними в різних політико-правових формах від сильніших монархічних дворів. У «Дискурсі про сьогочасну війну козацьку або хлопську», написаному невідомим польським шляхтичем 21 травня - 23 вересня 1648 р., відзначалося: «Козаки тим небезпечніші й зухваліші будуть, коли вибються з підданства Корони Польської та собі річпосполиту нову козацьку або князівство Руське (яке, мабуть, хтось навязує) утворять». Дорошенко надіслав королеві Речі Посполитої Янові ІІІ Собеському, в одному з пунктів ішлося про те, що колись «старі княжата руські й литовські» надавали автономні права для «греко-руської церкви», тобто православних: «Усілякі привілеї й листи на знищення прав і вольностей церков віри греко-руської та благочестивих її визнавців належних, і на знищення тих в минулі сейми послані й зареєстровані та канцелярії коронної видані, також листи всілякі й конституції сеймові, вольностям військовим і народові руському шкідливі та противні, щоб було скасовано й навічно в ніщо обернено, а справи всі, як у свідоцтвах старих княжат руських і литовських привілеї, декрети, обмеження, комісії, також привілеї давні та теперішні королів їх милості на церкви, монастирі й уряди церковні, на високому рівні про унію нічого не згадуючи, віри греко-руської людям надані, і зараз терміново, яких Військо Запорозьке потребує, аби обговорені, підтверджені та зміцнені були». Історикам ще потрібно дослідити мотиваційний механізм «винайдення» у середині XVII ст. такого начебто неприродного та несподіваного для козацького «плебсу» проекту, як «Велике князівство Руське», і відповісти на запитання, що це було: намагання використати позитивний досвід автономного перебування у складі Речі Посполитої Великого князівства Литовського, чи все ж таки творці цього ранньомодерного політичного конструкту спиралися на історичну память про існування давньої Русі або ж традицію великокнязівської влади в Києві впродовж XV ст.? Зокрема, у самому тексті Гадяцької угоди лише один раз згадувалося про «князівство Руське» в такому контексті: «Уся Річ Посполита народу польського й Великого князівства Литовського та Руського, і належних до них провінцій відновляється цілком такою, як була перед війною, себто ці три народи мають зіставатися непорушно, як були перед війною у границях своїх і при свободах своїх згідно з законами - у радах, судах і вільному виборі панів своїх - королів польських, литовських і руських».